Доброволець: “Я не вважаю себе ветераном. Ніколи не піду по довідки, посвідчення, землю та ще якісь добряки, попри пропозиції. ..”

Я звичайна людина з купою вад та комплексів і завжди до останнього пручаюся, коли з мене намагаються зробити якийсь символ, тим більш – коли обзивають “легендою” і “героєм”, бо сам знаю ступінь свого “героїзму”, який побудований на важкій праці моїх бійців та щасливому збігу певних обставин…

Про це на своїй сторінці пише боєць та командир підрозділу розвідки ДУК ПС Володимир Регоша (друг “Санта”).

“Доброволець. Маленька сповідь.

Я не вважаю себе ветераном. Ніколи не піду по довідки, посвідчення, землю та ще якісь добряки, попри пропозиції. У мене немає і не буде “корочки” УБД, адже ніколи не був в лавах ЗСУ та інших силових структур. Це моя особиста позиція, яка стосується лиш мене і нікому не нав’язується. Я не ходжу Києвом по-формі, знімаю її одразу, бо так на мій хлопський розум правильно. Всі нагороди (більше 20 шт), серед яких є кілька державних (правда від іншої держави – від Президента та МО Литви), від РНБО, Орден “Народний Герой” віддав до музею, бо це не мої особисті нагороди, а спільний здобуток всіх тих надзвичайно нереальних людей, що були поруч. Собі залишив лиш нагородну зброю від МВС “Форт-17”, з якою не розлучаюся ніколи.
Я не вибирав собі позивний. Сантою мене назвав Саня Парус із 74-го ОРБ. Так і приклеїлося. Мені подобається.
Я пішов на війну, щоб захистити свою родину і по якійсь іронії долі через це втратив її. А нової не збудував. Мій підрозділ став моєю сім’єю і це не просто слова. Діти – моя найбільша втіха та любов.
Я звичайна людина з купою вад та комплексів і завжди до останнього пручаюся, коли з мене намагаються зробити якийсь символ, тим більш – коли обзивають “легендою” і “героєм”, бо сам знаю ступінь свого “героїзму”, який побудований на важкій праці моїх бійців та щасливому збігу певних обставин.
Найстрашніше за роки війни для мене особисто було зателефонувати Яні – дружині Шамана, щоб повідомити про сме рть її чоловіка. Тоді я вперше назвав його Діма…
Жінки в моєму житті відіграють дуже важливу, а іноді і визначну роль. Мені здається, що вони і згублять мою буйну голову. Одна – точно.
До алкоголя відношуся крайнє позитивно, про що колись написав в анкеті ДУКу. Найулюбленіший напій – Jack Daniel’s Old №7.
“Чєловєк – нож, заточєний на убій ство” – кілька років тому написали про мене в одному московському виданні. Це приємно, хоч і неправда. У мене немає якихось сильних емоцій при прямому попаданні в ворожий бліндаж, крім гордості за своїх хлопців та за якісно виконану роботу.
На п’ятому році своєї війни спробував лікуватися у психіатра. Потім зрозумів – не хочу ніякої коректури власної поведінки та світосприйняття, краще буду плекати в собі всі ті почуття та переживання, що здобув за цей час – вони дуже дорогі для мене.
Не можу ненавидіти людину. Можу лиш любити, або зневажати.
Стосунки з Богом якісь особисті. Здається, що у нас прямий зв’язок, без посередників та зайвої мішури, в якому ми розуміємо один одного.
У мене є куміри на війні. Серед добровольців, ЗСУшників, медиків, нацгвардійців і волонтерів. Не я їх собі сотворив, а вони самі своєю працею та відданістю справі стали для мене прикладом. Не підпорядковуючись нікому взагалі, я знаю людей, за якими пішов би безумовно, навіть знаючи, що це квиток в один кінець. І з цими людьми буду продовжувати розпочате, попри заборони, виводи та цькування з боку високих кабінетів.
За кого буду голосувати – це моя справа і точно не буду нікого агітувати. У кожного є своя голова на плечах, куди власні мізки не вложиш.
На мою долю випало багато щасливих і трагічних моментів. Робив багато дурниць, за які соромно та багато вчинків, за які пишаюся собою. Та, я завжди намагався бути щирим і відвертим, навіть в своїх проступках.
Іноді мені здається, що взяв на себе занадто і не винесу цього мішка чужого болю, що став моїм. Він волочиться позаду і пригнічує. А іноді міняю плече, беру зручніше і тягну. Інакше не виходить та й не хочеться.
Номер телефону незмінний багато років. У кого немає – можу дати.
Я звичайний доброволець, яких сотні і тисячі. Які не вимагають до себе якогось особливого ставлення, бо самі обрали свій шлях і йдуть ним. До зустрічі на цих шляхах. Я йду далі.
Дякую за увагу!”

Доброволець. Маленька сповідь.Я не вважаю себе ветераном. Ніколи не піду по довідки, посвідчення, землю та ще якісь…

Gepostet von Володимир Регеша am Montag, 4. März 2019

Анастасія Сорока для ПРО Львів