Про Львів

Лексикон, про який я писала тут і акцент діаспорської спільноти у Північній Америці (а саме спільноти, яка утворилася з представників третьої хвилі еміграції 1940-х-1950-х рр., більшість з яких походили з Галичини) певним чином відрізняється від тих лексикону і акценту, які можна почути в Західній Україні сьогодні. В діаспорі вони збереглися в більш застиглому вигляді, тоді як в Україні під впливом різних факторів (русифікації, а також завдяки природному розвитку), мова зазнала змін, як в своєму звучанні, так і в лексиці. Отже мова, якою говорили в Галичині до Другої світової війни, краще збереглася в діаспорі, аніж в Україні. У Західній Україні її можна почути лише в селах, або від старших людей.

Український центр історії і освіти Нью-Джерсі на своєму сайті має історичні аудіо-записи, на яких дуже добре чути галицький діалект і акцент початку ХХ століття. Наприклад, лекція знаного українсько-американського юриста, журналіста і громадського діяча, Семена Демидчука.

https://www.ukrhec.org/collections/archives/recorded-sound/semen-demydchuk-lecture

«Попри те, що зміст лекції цікавий сам по собі, цей запис є ще й чудовим лінгвістичним документом. Демидчук говорить дуже відчутним діалектом, характерним для Галичини початку ХХ століття, акцентом, який, фактично, зник в Україні, але який все ще в дещо розмитій формі можна почути серед українських іммігрантів в США і Канаді. Помітною фонетичною особливістю є вживання звука «е» замість «и», а також додавання звука «w» до закінчення «-ого» у прикметниках в родовому відмінку. Таким чином слово «синього» звучало б, як «синогоу».

***

Будучи американкою, яка вже декілька років проживає в Україні, я помітила багато інших особливостей мови, якою спілкуються в діаспорській громаді і як вона відрізняється від того, що я чую в Україні. Нижче описані деякі з моїх спостережень щодо вимови, наголосів і акценту українців у Північній Америці. (Я не є лінгвістом, тому це лише мої спостереження, а не лінгвістичне дослідження. Я також не заглиблююся в історію мови і її змін, а лише хочу показати деякі характерні особливості діаспорського звучання).

Наголос
По-перше, є різниця в наголошуванні, що змінює звучання мови. В діаспорі ми схильні ставити наголос на перший склад у певних категоріях слів (що характерно для південно-західних українських діалектів), тоді як в Україні офіційно прийнято наголошувати останній склад.

Ось кілька прикладів:

Дієслова: наголос на корені слова. В Україні наголос падає на закінчення.

бУла – булА
кАжу – кажУ
лЮблю – люблЮ
рОблю – роблЮ
повЕрнуся – повернУся

Ще приклади, де наголос стоїть на початку слова

пИтання – питАння
нАчиння – начИння
гОдин – годИн
РОсія – РосІя
пОдушка – подУшка
трУскавки – трускАвки
балАґан – балагАн
Олег – ОлЕг

Приклади, у яких наголос у діаспорському діалекті падає на останній склад

в середИні – в серЕдині
надворІ – надвОрі
на табОрі – в тАборі
добрИй день – дОбрий день

Додаткове «Й»
Слова «дванадцять», «тринадцять», і т.д. ми вимовляємо з додаванням звука «й». Таким чином це звучить, як «дванайдцять». Сьогодні такі форми можна почути тільки від людей старшого покоління у Західній Україні, переважно у селах. Це одна з причин, чому деякі люди кажуть мені, що я говорю так, як їхні бабусі і дідусі.  Відмовитися від звука «й» в числівниках було для мене досить важко, тому я продовжую його вживати.

Губний звук [W]
Ще одна особливість діаспорського діалекту – вживання губного звука [w] замість зубного [v]. В діаспорі я часто чую, як слово «Львів» вимовляється, як [L’viw], коли в Україні кажуть [L’viv], або, наприклад, [mawpa], замість [mavpa].   Звук [w] більше притаманний польській мові. Наприклад, у польській слово «małpa» (мавпа) вимовляється, як [mawpa]. (Польська літера «ł» вимовляється, як [w]).

Звук [w] вживається також замість звука [l]. Наприклад слово «сказала» звучить у діаспорі, як [skazawa]. Проте ця особливість, на відміну від описаних вище, доволі рідкісна. Я чула таке вживання лише від кількох представників старшого покоління. (Але коли я опублікувала цю статтю на моєму стврому блозі, хтось написав у коментарі, що насправді це генетичне відхилення: Заміна [l] на [w] досліджувалася і була визначена, як генетичне відхилення в межах окремих родинних ліній українців і інших представників східної Європи».)

«СЬ» і «Ц»
В діаспорі звуки «сь» та «ц» вимовляються трохи інакше, ніж в Україні (у вищезгаданому аудіо-записі можна почути ще щось інше).

Наше “сь” звучить більше, як “шь” (наприклад, «Ковальшька» замість «Ковальська»).
Наше “ц” звучить ближче до “чь” (наприклад, «танчьі», або «бабчьа» замість «танці» і «бабця»).

Мені здається це ще досі частково збереглося серед старшого покоління  у галицьких селах. Проте, тут може також грати роль вплив англійської мови.

Після кількох років проживання в Україні, я звикла до сучасного звучання української мови. І тепер саме різниця в звуках «сь» та «ц» є першим, що я помічаю, коли чую мову когось з діаспори.

Звук «Г»
Іноземці, а також деякі діаспорці (як ото я), мають проблеми з вимовою звука «г», оскільки він відмінний від англійського «h». Я не знаю, чи справа в тому, що цей звук колись вимовлявся по-іншому в Галичині, чи це просто вплив англійської мови. Однак у польській мові теж немає звука «г».

Г-Ґ
Я вже писала про ці звуки у своєму першому пості про діаспорську мову, але коротко згадаю і тут. Оскільки літера «ґ» була заборонена в радянські часи, зараз вона дуже рідко вживається в Україні. Однак поволі вона починає повертатися у деяких словах. У діаспорі ця літера існувала завжди, тому і звук вживається частіше.

Наприклад, у наступних словах (в українській мові звук «г»):

ґудзик
ґітара
ґазета
балаґан
ориґінально

Ф (П, КВ, ХВ, Х)
Подібно до літери “ґ”, також більш поширеною в діаспорі є літера «ф».

ф-п
фляшка – пляшка
картофля – картопля
Стефан – Степан

ф-кв
фасоля – квасоля

ф-хв
фіртка – хвіртка

ф-х
шуфляда – шухляда
футро – хутро

«И» та «І»

Ще одна відмінність, яку можна почути в діаспорі (а також і в деяких діалектах Західної України) — «и» замість «і» в деяких закінченнях.

Наприклад в давальному відмінку чоловічого роду (-oви / -ові):

Данилови – Данилові
братови – братові

А також в закінченнях родового відмінка деяких іменників жіночого роду (-oсти / -ості, -и / -i):

майбутности – майбутності (як можна почути у вищезгаданому записі)
більшости – більшості
крови – крові
любови – любові

Зворотні займенники
Вони не зовсім відносяться до акценту, але, я б сказала, впливають на вимову. В Галичині зворотні займенники частіше вживалися окремо від дієслова і стояли перед ним, подібно, як і у польській мові. На сьогоднішній день в Україні цю форму можна найчастіше почути у питанні: «Як ся маєш?» А ще у різдвяному вітанні: «Христос ся раждає», хоча в Україні більш вживаний інший варіант вітання: «Христос народився».

Зворотні займенники в українській мові перейшов у форму суфікса «-ся», або «-сь». Є також зворотній займенник «себе», який стоїть перед дієсловом.

Три варіанти (лише два останні поширені в Україні):

Як ся почуваєш?
Як себе почуваєш?
Як почуваєшся?

Я б не сказала, що «ся + дієслово» дуже поширене зараз у діаспорі, однак все ж більш вживане, ніж в Україні (за винятком маленьких містечок і сіл у Західній Україні, де я ще досі чую цю форму).

***

У підтвердження того, що українська діаспора Північної Америки зберегла особливий акцент, київський журналіст і сатирик Майкл Щур, вдаючи вихідця з канадської діаспори, говорить «типовим» діаспорським (старим галицьким) акцентом. Наприклад, він «шикає» на звуках «с» («вші» замість «всі», або «якішь», замість «якісь»). Він також часто вживає зворотні займенники «сі» і «ся» (наприклад, «сі дивити» замість «дивитися»). Його акцент можна почути у випусках новин на «Hromadske.tv», а також всі його випуски можна знайти на YouTube.

Тут кілька відео, у яких можна почути його акцент:

Автор: Арета Ковальська
Переклад: Оксана Карпа

Джерело: Тіні забутої Галичини