Олександр Ірванець: “Ви не зустрінете цих людей у театрі, на виставці, у книгарні “Є”, у кнайп-клубі “Купідон” або у львівській “Дзизі” “

І вони не хочуть дивитися.Вони знають, як має бути…

Про це пише український поет та письменник Олександр Ірванець.

“Ви не зустрінете цих людей у театрі, на виставці, у книгарні “Є”, у кнайп-клубі “Купідон” або у львівській “Дзизі”. Але вони є. Вони живуть у тих самих будинках, що й ми, ходять тими самими вулицями, стоять поперед нас у чергах супермаркетів, їздять поряд з нами у громадському транспорті. Їх не просто багато. Їх дуже-дуже багато. Я навіть інколи думаю, що їх – більшість, і ця думка не дуже тішить мене.

Мені особисто вони часто трапляються під час подорожей. У міжміській маршрутці, блаблакарі чи в плацкартному вагоні потяга Київ-Ковель. Сам я ніколи не переводжу розмову у політичну площину – бережу нерви. Але вони дуже охочі до розмов саме та ці теми. “Довели країну!”, “Та хуже, чим при Януковичу!”, “Та всі вони там ворюги!” – усі ці фрази вимовляються з такою максимальною впевненістю у власній правоті, ще й приправленою готовністю пошукати підтримки тут-таки: – Та он кого хоч спитайте?! Правда ж, тітко, довели? – Тітка знічено киває…

Навіть перетнувши кордон і в польському Холмі сівши на потяг до Варшави, я опинився в компанії двох жінок з Волині, які вже давно працюють в Польщі, але добре знають, як погано все в Україні, як там усе занепадає й гине. На щастя, був будній день і потяг їхав напівпорожній, тож я врятувався, перейшовши до сусіднього купе.

А минулого листопада їхалося якось блаблакаром з Києва до Рівного. Водій був із Калуша і окрім мене мав ще лиш одного пасажира. Чоловік років 45, як з’ясувалося у розмові, – переселенець з Донбасу, у Калуш. Я зручно сидів сам на задньому сидінні і клацав собі кульки в телефоні. У водія з пасажиром попереду балачка швидко з’їхала на майбутні вибори. Не дуже різко, але уїдливо співрозмовники пройшлися по основних кандидатах, включно з чинним президентом – недоліки мали всі. А потім переселенець з Донбасу до Калуша якось аж замріяно сказав:

– А от єслі б прийшов такой простой чєловєк і навьол наконєц порядок!

Я дозволив собі втрутитися і запитав переселенця, чи відомі йому прецеденти його мрії: хто, коли, в якій країні щось подібне здійснив? Він, здається, просто не зрозумів мого запитання. Йому хотілося. І він анітрохи не вважав своє хотіння нездійсненним.

Нещодавно в Інтернеті кинувся в очі заголовок: “Люди, старші 65-ти, найбільше поширюють неправдиву інформацію”. І пригадалось реальне цієї тези підтвердження – теж у Рівному, добра знайома, старша пані, оголосила, що голосуватиме виключно за жінку з розплетеною косою. У відповідь на моє здивування пані пояснила мені, нетямущому, що їй і всім її знайомим уже давно відоме передбачення славетної пророчиці “тоді в Україні буде лад, коли до влади прийде жінка”. Коли я почав розпитувати глибше, з’ясувалось, що це не “баба Ванга” (бо про Вангу можна знайти чимало різної інформації в Інтернеті, і України вона не згадувала), але все одно особа варта довіри. “Вона, здається, в Дубні живе…” – вже менш впевнено завершила співрозмовниця. Втім, її готовність голосувати за вищезгадану кандидатку від цього не зменшилася.

Чимало з молодших людей, судячи із розмов у тому ж таки транспорті, готові проголосувати за політика Зе. Мотивація їхня теж дуже молодіжна, і молодіжним сленгом формулюється: “А просто так! По приколу!” Що свідчить про кілька речей, але насамперед – про не дуже серйозне ставлення до держави у цілому. Мудрі оглядачі вже давно зауважили цю рису в нашого виборця, і пояснюють її тим, що за століття бездержавності, відсутності власної еліти (або через її, еліти, виняткову продажність) в українців виробилось гостре несприйняття чинної влади. Заперечити тут нічого. Та все ж…

Коли Галілео Галілей сконструював першого нормального функціонального телескопа і роздивився найближчі небесні об’єкти – Місяць і планети, він запропонував очільникам Церкви самим подивитися в окуляр і переконатися, що, наприклад, Місяць не плаский, а округлий, це було виразно видно. Але святі отці відповіли невідпорним аргументом: “Ми не хочемо дивитися. Ми знаємо, як має бути”.

Ось тому я і не встряю в дискусії. Бо у 99 випадках зі 100 в цих дискусіях не діють навіть залізні аргументи, підкріплені цифрами й фактами. Вони просто не хочуть дивитися. Вони знають, як є.

Зазвичай авторський есей, чи то пак колонка, мусить мати якийсь висновок, бажано мудрий і повчальний. Але я не маю зараз жодних висновків. Я лише постійно думаю про те, що вже за два місяці вони, разом із нами, підуть на виборчі дільниці. І яким буде їхній вибір?”

Анастасія Сорока для Amazing Ukraine