Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців. За свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш інформаційний простір засмічений безглуздими дурницями, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією.
Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми словами, які завжди є актуальними та пронизливими.
— Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.
— Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.
— Я тільки не розумію, чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.
— У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.
— А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
— Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.
— І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.
— Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
— Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
— Кожному поколінню сняться свої кошмари.
— Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
— У кожного своя пустеля і свої міражі.
— Мудрість мужчини — промовчати, коли говорять стихії.
— Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.
— Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.
— Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.
— Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний
— …але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить.
— Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.
— Бог з вами, люди. Все до чого ми байдужі, байдуже до нас. Через те ми такі й смертельно самотні.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇
☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!
