Канада по-українськи: львів’янка розповіла як живеться українцям за океаном

“У Едмонтоні кожен п’ятий житель – українець, а кожен дев’ятий розмовляє українською”, – про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповіла львів’янка Устина Стефанчук. Вона три роки живе у Канаді, у місті Едмонтоні. Досліджує життя українських емігрантів.

“Вперше побачила Канаду чотири роки тому. Поїхала по дослідницькому ґранту за програмою обміну студентів. Перші думки були на зразок “що я тут роблю взагалі?”. Коробкоподібні будинки, цілком модерна архітектура, а я – зі старої Європи. Думала, принесуть мені пачки з архівами, я попрацюю і швидко назад. Хотіла якомога швидше чухнути звідти. Але там я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком”.

Досліджує львів’янка й українські церкви та цвинтарі західної Канади. Для цього два роки мандрує штатами Альберта і Саскачеван. У Едмонтоні кожен п’ятий житель – українець, а кожен дев’ятий розмовляє українською.

“Почала з того, що їздила довкола міста, в якому живу, і шукала якісь ознаки буття українців там. Два роки я їжджу постійно. Якщо не щовихідних, то кілька разів на місяць намагаюсь поїхати щось познімати. На надгробках могил українців є не лише дата народження і смерті людини, а також місце народження в Україні, рік переїзду в Канаду і професія”.

В Едмонтоні близько 20 українських церков. Є одна і московського патріархату. Там 90% парафіян – українці. Службу править там український священик.

“Давні українські храми часто перетворюють на приватне житло. Була в одній із таких церков. Там на місці престолу – диван, а на хорах влаштована спальня. Буває, що священик проводить спеціальний обряд десакралізації і церкву спалюють. Одного разу я вирішила подивитись на давню українську церкву 1911 року. Коли приїхала, то застала тільки згарище”.

Устина розповідає, що часто українські канадійці мають стереотипне уявлення про Україну, як країну вареників, борщу і дівчат у віночках.

“Це також пропагували впродовж радянського періоду. Люди, які ніколи не були в Україні, мають оце поверхневе уявлення за основу. Я борюся з цим. Намагаюсь всіляко розповідати, що Україна це значно більше. Навіть повертаючись до вінка: український стрій у різних регіонах настільки багатющий і настільки різний. І вінок це лише малесенька частинка розуміння строю”.

У Канаду забрала з собою найцінніше: два рюкзаки з вишиванками і комп’ютер.

“Коли почала жити серед тих людей, зрозуміла, чого справді для них коштує бути українцем. Жити у цілком чужому і не завжди сприятливому середовищі. Це ілюзія, казати, що українцям в Канаді медом помазано. Це все одно чуже середовище, чужі впливи і чужі правила. Як і в будь-якій інші країні. Приїжджаєш в діаспору і мусиш бути готовий до того, що тобі диктуватимуть умови”.

Устина Стефанчук колекціонує українські національні строї.

“Баба з дідом почали збирати, потім батьки. Тепер я цим займаюсь. Цікавлюсь речами періоду до Першої світової війни включно. Найдавніші, що маю, з середини XIX століття. Це київські і полтавські парчеві запаски. Тільки частину своєї колекція забрала з собою. Не хочу все перевозити. Можливо ці речі не можна вивозити з України. Вони мали б тут зберігатися. Я згідна з цим. Але з іншого боку – в Канаді величезна кількість українців. І це їхня культурна спадщина також. Вони мають право це бачити і це досліджувати”.

Автор: Мар’яна ЧОРНІЄВИЧ

А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!