Багато зараз відомих різдвяних львівських традицій раніше були більше притаманні селам, а не містам. Наприклад, у львівських оселях ХІХ століття ніхто кутю ложкою до стелі не ліпив.
“Натомість зберігалася традиція того, що це сімейне свято, і воно було однією з основних причин, коли люди могли зібратися та провести разом час. До речі, цього часто не розуміють туристи, які приїжджають до Львова шостого січня і бачать, що все зачинене, а львів’яни кудись зникли”, – пояснює історик Ігор Лильо.
А от у селі варіацій того, як підкидати кутю до стелі було багато. Наприклад, популяризатор українських традицій Віра Манько у книзі “Обряди і страви Святого Вечора” пише, що на Стрийщині (Львівська область) господар першу ложку куті давав дідуху, і ця ложка стирчала у снопі аж до Нового Року.
Популярним у селах було майстрування прикрас. У деяких районах Львівщини виготовляли так званих “павуків” з соломи, яких підвішували в хаті. Їх робили з тонких дерев’яних прутиків чи дроту. Про те, чому на Різдво виготовляють павука, оповідає кілька легенд. Віра Манько пише про таку:
“Втікаючи від Іродових воїнів і зачувши їхнє наближення, Мати Божа з Йосифом та Ісусиком сховались у печеру. Павук миттєво заснував вхід до печери павутинням. Коли над’їхали воїни і побачили таке густе сплетіння павутини, то зрозуміли, що тут не тільки не могли зайти люди, а й комаха залетіти, отож помчали далі. І Свята Родина була врятована”.
Все ж місто на Різдво пропонувало більше розваг, ніж можна було знайти у селі, тому до Львова з’їжджалися на ковзанку чи різдвяний ярмарок.
Ця традиція відроджується і зараз.
Джерело: BBC Україна
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
