Ця страшна трагедія геноциду українського народу обминула Львів. Знаходячись під правлінням Польщі, галичани були позбавлені тортур голодної смерті, однак не були позбавлені усвідомлення жахливого гноблення своєї нації і не могли стояти осторонь, мовчати і бути байдужими.
Як тільки інформація про голодомор, яка старанно приховувалася представниками радянської влади, дійшла до українців Галичини, а також Волині, на початку 1933 року вони одразу згуртувалися зі спробою допомогти голодуючим. Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням Козицького А.):
Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням А. Козицького)
Галицькі організатори звернулися до консула СРСР у Львові прийняти цю допомогу, але після переговорів з Москвою, консул дав відмову, зазначивши, що ніякого голоду немає. Це стало причиною змови ОУН про замах на консула М. Голуба в приміщенні консульства, який мав бути здійснений 18-річним студентом природничого факультету нинішнього Львівського університету. Вбивство за планом також мало привернути світову увагу до українського голодомору. Вибір організації впав саме на Миколу Лемика не тільки через його кмітливість, а й через те, що неповнолітніх на той час не мали права засуджувати до смертної кари.
Микола Лемик під час процесу у Львівському окружному суді
З найзворушливіших спогадів заступника голови ОУН Б. Підгайного можна прочитати, що Микола йшов свідомо на цей вчинок, знаючи, що це смертельно небезпечно для його життя. Переживав тільки аби черевики у нього не були порвані коли загине – щоб не осоромити організацію. Так як ті часи були бідні, всі перебивалися тим чим мали. Тому члени ОУН купили перед вбивством йому шкарпетки та черевики, а Микола заповідував їх своєму батькові.
Замість консула Голуба через помилку Лемик вбив іншу людину – Майлова О. – працівника служби безпеки і близьку людину Сталіна, що було ще кращим для оунівців. До смертної кари Миколу не засудили і в 1939 році йому вдалося втекти з в’язниці. Життя, однак, молодого революціонера було зруйновано – всього 2 роки він насолодився волею, а в 1941 був розстріляний співробітниками німецьких спецслужб.
Місце вбивства у радянському консульстві – сучасна вулиця Котляревського, 27 (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Багато зроблено було «Українським громадським комітетом допомоги страждальній Україні», що був створений у Львові 25 липня 1933, очолений Дмитром Левицьким. Комітет збирав і поширював інформацію про голодомор, організовував пропагандистські акції, як міг допомагав голодуючим. Представники комітету були ініціаторами днів національної жалоби і протесту.
Фрагмент документу відозви УГКР до українського народу від 25.07.1933р(архів УГКРУ)
Фрагмент документу відозви УГКР до українського народу від 25.07.1933р(архів УГКРУ)
Фрагмент сторінки газети «Діло»28.07.1933р про Український Громадський Комітет Допомоги Страждальній Україні
Велику допоміжну роль зіграв греко-католицький митрополит Андрей Шептицький. Він був одним із ініціаторів створення УГКР. Разом з єпископатом звертався до світової громадськості, що викликало підтримку окремих церковних ієрархів в Західній Європі. В результаті на захист українців виступив архієпископ Відня кардинал Теодор Карл Іннітцер, що очолив в жовтні 1933 року спеціальний комітет в Відні, який розповсюджував інформацію про голодомор. Саме Шептицький надав фінансову допомогу письменнику В. Стефанику, якого радянський уряд позбавив стипендії, що її він отримував в радянському консульстві Львова, за відмову брехати про відсутність голоду в Україні.
Митрополит Андрей Шептицький (1865 – 1944)
Конференція у справі голодомору в Україні в палаті Т.К.Іннітцера 16-17 грудня 1933р у Відні
Не спали і львівські видання. Активно писали про українську трагедію газети «Діло», «Мета», «Нова Зоря», «За Україну», «Наш прапор», «Новий час» та багато інших
Фрагмент сторінки видання «Розбудова нації» липень-серпень 1933р львівського головного редактора В. Мартинця, що виходило в Празі
Фрагмент сторінки газети «Діло» 14.09.1933р
Фрагмент сторінки газети «Діло» 26.07.1933р
Не одразу світова спільнота почула крик про допомогу, а ті хто почули, не завжди відгукнулися. Але західна Україна, в тому числі львів’яни, зробили великий внесок в боротьбі за правду і її розповсюдження.
Правий кут «Хвилі» на проспекті Свободи (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Сьогодні у Львові про голодомор 1932-33 років нагадують: зображення на стелі «Хвиля», що є доповненням монументу Тараса Шевченка, меморіальна таблиця пам’яті Миколи Лемика, кілька років тому встановлений пам’ятник жертвам голодомору на вулиці Щирецький.
Джерело: Фотографії старого Львова
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
