Була колись у Львові синагога звана «Золота Роза». Це була одна з кращих пам’яток Львівського Ренесансу. І розпочалось будівництво в 5342 році від Створення світу (тобто 1582 р.) за проектом Павла Щасливого Римлянина. Синагогу будували як приватну божницю купця Ісаака Нахмановича – одного з найзаможніших львівських міщан.
В кінці XVI століття до міста прибув найпотужніший католицький орден – єзуїти, які були розумними, освіченими, багатими, а ще… хорошими пивоварами.
На той час Львів був тісно забудований та й мури не дозволяли розростатись місту. Проте єзуїти не це не дуже зважали – плани вони мали амбітні та з розмахом. Єзуїти мріяли про будівлю храму, який б мав бути одним з найбільших та найкращих. Для втілення мрії якраз підходила ділянка, на якій розпочали будівлю синагоги.
Євреї, розпочавши будівництво свого храму, забули запитати дозволу католицького духовенства, що згодом і породило певні проблеми. Львівський архієпископ аж до Риму поскаржився на євреїв, через що роботи були припинені аж на 12 років. Проте згодом будівництво продовжили, і синагога запрошувала на молитву усіх бажаючих.
Та єзуїти не здавались. У 1603 р. від короля вони отримали в подарунок ділянку з синагогою. «Євреї оплакували золотими сльозами падіння своєї божниці, а більше вигнання за мури». Та оскільки синагога була приватною власністю, і потрапити до неї можна було лише через дім Нахмановича, єзуїти були гостями непроханими, тому і вступити на поріг не змогли.
На оборону синагоги стала, як не дивно, жінка. Про це дізнаємось з розповіді Маєра Балабана. «І була в столиці краю наречена побожна та добра на ім’я Роза, – як рожа, яка розсилає довкола свій запах, так вона роздавала милостиню між бідняками, її дім був притулком для бідних, нещасливих, голодних. Ще в батьківському домі називали її Золотою Ружичкою». Жіноче серце відчуло біль і страждання свого народу. Вона увесь свій маєток жертвує на викуп синагоги, проте цього було замало. Єписком бажав, щоб вона сама принесла ці гроші. Та коли її побачив, то втратив дар мови, так зачарувала Роза своєю красою. І не знав, що робить – велів зостатись з ним. Заради доброї мети – вона дала свою згоду. Та дівчина не витримала горя і приниження і вже наступного зранку, випивши отруту, пішла з життя. Згодом, синагогу почали називати «Золота Роза».
Довго тішила архітектурою та красою синагога, аж поки у 1943 році не була підірвана нацистами. Про її існування нагадує лише збережена північна стіна молитовного залу та легенда, про яку й досі пам’ятають мешканці міста.
Джерело: travellviv.com
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини