Де провести вихідні: місто, що змінило назву на честь польського короля

Городок – місто, де за легендами поховано серце польського короля.

Де розташований Городок?

Це районний центр Городоцького району Львівської області. Він розташований над річкою Верещицею, лівою притокою Дністра, за 25 км від Львова. З півночі його омивають води великого Городоцького ставу. У період між Першою та Другою світовими війнами тут було впоряджено «Порт ліги морської та колоніальної», а в парку біля берега стояли численні альтанки та купальні.

Ріка Верещиця була колись повноводною і судноплавною. Її течією здійснювався зв’язок між басейнами Дністра та Вісли через Сян і Буг, а, отже, Городок лежав на важливому торговельному шляху, пов’язував Схід із Заходом, Південь із Північчю. На той час місто мало величезне господарське значення як важливий центр торгівлі сіллю, тому сучасники називали його «Городок Соляний».

Чому це місце унікальне?

Засноване місто було в період Київської Русі. Воно інтенсивно розвивалося за часів Галицько-Волинського князівства (XI-XIV ст.)

Городок уперше згадується Нестором-літописцем у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. У літописі говориться, що місто відоме далеко на схід як центр торгівлі сіллю, а тому мало назву «Городок сольний» або «Соляний Городок». У науковій літературі місто іноді називають Городок Галицький або Городок під Львовом.

На території міста збереглися залишки земляних укріплень колишнього древньоруського городища, на місці якого пізніше було побудовано замок.

За період 1387 до 1434 року король Польщі Владислав II Ягайло часто навідувався і подовгу жив у Городку: монарха приваблювало розкішне полювання в околицях міста. Фактично він гостював тут протягом всього свого свідомого життя. Тут, в Городоцькому замку, від якого й каменю не збереглося дотепер, великий князь литовський та самодержець польський і помер в останній день весни 1434 року. За свідченням відомого історика Длугоша, короля звела зі світу застуда, яку він підхопив за місяць до смерті в Медице, де ходив у ліс слухати солов’їв. Тому стараннями місцевих жителів з 1 січня 1906 року місто мало назву «Грудек (Городок) Ягєллонські», а поляки його так називають і дотепер, на противагу всім іншим численним Городкам як в Україні, так і в Польщі.

У 1389 році місто одержало магдебурзьке право (за іншими даними, це відбулося в проміжок часу між 1400 та 1425 роками). Городок розростався, окрім центральної частини ринку, розбудовувалися два передмістя ‒ Львівське і Черлянське.

Поступово в місті, що стояло на перехресті торгових шляхів, розвивались торгівля та промисли. Городок одержав право торгувати сіллю і став центром соляних складів. Важливим продуктом експорту була також риба, яку віддавна розводили в місцевих ставах.

За австро-угорських часів тут, як і в більшості західно-українських міст, проживало багато євреїв. Найперші поселенці-євреї з’явилися тут ще у 1444 році. У 1908 році в Городку було 13 банків, 10 з них належали євреям. Після початку Першої світової війни багато сімей виїхало з міста.

Що подивитись?

Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (1633 р)


На північній стороні міста, на валах, за якими розташований став, височіє церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Тут колись стояла дерев’яна церква, перенесена сюди у 1547 році за дозволом самого короля Сигізмунда І Старого з одного із передмість Городка. Ґрунт під храм подарував русин Сенько.

1633 року городоцький староста Фердинанд на Мірові Мишковський дозволив замість дерев’яної поставити муровану церкву. 1869 року стіни по периметру укріпили похилим кам’яним цоколем, а з північної сторони прибудували могутні контрфорси.

У 1880-х роках дерев’яні куполи було замінено кам’яними. Пізніше до північної стіни прибудовано каплицю і приміщення, що сьогодні є захристією. Церква викладена із каменю та цегли. Перед Другою світовою війною учні школи Михайла Бойчука розробили проект розмалювання церкви Благовіщення, але здійснити його не вдалося.

У дещо зміненому варіанті цей проект розпису реалізовано в 1950-х роках, але невдовзі його було замальовано і замінено менш художньо вартісним. Тоді ж у храмі споруджено іконостас.

Святопреображенський монастир


Францисканський костьол і монастир польська історіографія зі зрозумілих причин представляє як один із найстаріших «домів Божих на Руси», пов’язує існування їх ще з руськими князями, хоча це твердження нічим не аргументоване. Безумовно, що своїм існуванням цей духовний заклад зобов’язаний польській ідеї та Владиславові Ягайлові, який дбав про монастир, костьол та монахів. Було тих францисканців у часи Ягайла шість. Костьол та монастир містилися під боком замку.

Вхід до монастиря був зі сторони млина, розташованого разом з тартаком нижче. Під костелом знаходилася крипта, призначена для захоронення знатних людей і духовенства. До храму прибудований одноповерховий монастир прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Споруда мала підземні ходи, які з’єднували монастир із королівським замком і Фарним костелом міста.

Костел і монастир були завжди бідні. 1431 року для них Владислав Ягайло дав привілеєм з Перемишля два лани грунту від границі пасовиська аж до передмістя Черлянського. Опісля на тих ланах виросла колонія Стоділки. Таким чином утворився фільварок, на якому було посаджено 35 зобов’язаних до чиншу та панщини осадників. Даровизну Ягайла затвердив у 1460 році Казимир Ягеллончик. Через деякий час знову скаржилися монахи на жахливу вбогість: не допомагав фільварок і 35 кріпаків. Зглянувся над ченцями Сигізмунд І і долічив до цього всього ще й одну мірку з доходів млина. Але знову монахи були незадоволені, і Август III у 1750 році дозволив їм вільний вируб дерева в королівських лісах.

Існує легенда, що у стіні францисканського монастиря за заповітом короля Владислава Ягайла було захоронене його серце.

Внаслідок поділу Польщі 1772 року Галичина відійшла до Австрії. На початку XIX ст. через реформи Марії-Терезії тут було ліквідовано цілий ряд монастирів, також і монастир францисканців в Городку. Костел перетворено на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартировано австрійське військо. Після першої світової війни з приходом до Городка польської влади монастир використовувався, як і раніше, для військових цілей. Тут базувалась військова частина, а костел використовувався як каплиця.

Під час німецької окупації Другої світової війни в монастирі утримувались французькі полонені, яких використовували для будівництва шосейних доріг. За часів російсько-більшовицької влади в монастирських приміщеннях були розквартировані підрозділи НКВС. У 80-х роках ХХ ст. монастирські приміщення передано під склад Львівському заводу «Кінескоп». Незважаючи на охоронну грамоту під №1346, затверджену рішенням влади, радянська влада від монастиря та костелу залишила саму руїну.

У серпні 1994 року монастирський комплекс було передано ченцям Студійського уставу для реконструкції під монастир і церкву. Сьогодні Преображенський монастир з храмом милує око своєю світлою, відновленою і переображеною красою. 19 серпня 2001 р. Єпископ Юліан Ґбур освятив монастирську церкву.

Церква Івана Хрестителя (1403 р.)


Церква Івана Хрестителя існувала вже у 1403 році, отже, є однією з найдавніших у Галичині. Вона побудована неподалік колишнього дитинця на Черлянському передмісті. У XIV ст. Король Владислав Ягайло, аби не виглядало, що притісняється культура та релігія українців, подарував церкві луги та ґрунти в околиці старого Вишенського гостинця. Після смерті короля поляки мали претензії на ці землі, але брат Ягайла Свидригайло, якому дістався Городок, підтвердив 1443 року спеціальним привілеєм даровизну, і, як стверджують історики, писаний був той привілей руською мовою. 1660 року храм Івана Хрестителя згорів і був відбудований стараннями родини Попелів. Відбудована церква 1752 року знову згоріла, і її відновили 1755 року. Настінний розпис храму виконав маляр Ф. Щербокоський у 1861 році за парохування священика Лева Терещаківського. Про цю подію зроблено відповідний запис над вхідними дверима святині, який при останній реставрації дуже пошкоджено.

З давніх-давен біля церкви Івана Хрестителя співали гаївки, які в Городку називалися «галями» ‒ від відомої гаївкової пісні «Ой чому ти не танцюєш, Галю-Галю?». З південного боку церкви 1802 року добудовано невеличку муровану каплицю Усікновення Глави Іоанна Хрестителя. Нагорі поставили невеличкий іконостас, у підвалі розташовувалося скульптурне зображення голови Івана Хрестителя на підносі. Коли на літнього Івана відбувалися празники, люди на колінах входили в одні двері цієї каплички і виходили в інші.

У радянський час церква Івана Хрестителя не діяла. Реставрація, якої пам’ятка потребувала негайно, не була вчасно проведена, тому будівля завалилася. Наслідком першої сякої-такої реконструкції стало те, що з церкви пощезали майже всі цінні речі, у тому числі ікони старого іконостаса. Другу, більш кваліфіковану реставрацію здійснено у 1980 році групою архітектора Богдана Кіндзельського. Тоді храм постав у своєму первісному вигляді і його оголосили пам’яткою народної архітектури галицької школи.

З проголошенням самостійності України церкву віддано Українській автокефальній православній церкві.

Римо-католицький костел Воздвиження Чесного Хреста (1372 р.)

Стара польська література серед найдавніших архітектурних пам’яток Городка обов’язково називала головний (фарний) костел, нагадуючи, що він існував ще перед Владиславом Ягайлом, бо відомо, що вже Владислав Опольчик у 1372 році дав йому чималі грунти та гроші на розвиток.

Проте інші історичні джерела повідомляють, що костьол закладений саме Опольчиком, першим представником польської офіційної влади, яка розпочала колонізацію українських земель та активне ополячення населення.

Костел був дерев’яний, як і більшість культових споруд того часу на провінції. Король наказав вимурувати його з цегли. У 1553 році костел розширили ‒ збудували його теперішню середню частину. Однак 1616 року костел (хоча і цегляний) згорів дощенту разом з усім містом, так що шляхта звернулася до короля, аби допоміг відновити святиню. Під час відновлення перед фронтом костьол добудували, і він виріс удвічі. У XVIII столітті добудовано дзвіницю. 1902 року проведено реставрацію костелу, а в 30-40-х роках добудовано західну, найбільш величну, частину за проектом архітектора Броніслава Віктора.

У післявоєнні роки костел не діяв. Він дістав охоронну грамоту України за №416 і вважається оригінальною пам’яткою, в архітектурі якої поєднуються риси готики, бароко і модерну.

Городоцька ратуша

Приміщення магістрату міста Городка, що у Львівській області, побудоване 1832 р. у класичному стилі. Розташоване на південному розі центральної площі міста.

У плані споруда П-подібна, двоповерхова. Над головним входом розташована квадратна ратушна вежа. На ній на рівні третього поверху міститься герб Городка, на рівні четверного ‒ чотири балкончики. Вище розміщений годинник-куранти з чотирма циферблатами, на кожному з яких написано «Городок» і «2004», тобто час встановлення нового годинника. У минулому вежу завершував конічної форми гостроверхий дах з флюгером. На фото до Першої світової війни цей шпилястий дах ще можна побачити ‒ на польських міжвоєнних фото його вже немає. З такою вежею ратуша виглядала більш довершеною і стрункою.

Нині ратушу використовують за її прямим призначенням ‒ тут розміщена Городоцька міська рада. Крім того, на першому поверсі міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей (працює лише у будні).

Джерело: tvoemisto.tv

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини