Український кінний завод, слава про який ходила двома континентами

460

Пересічний українець про село Дібрівка на Полтавщині навряд чи щось знає. А дарма. Бо саме звідси походять жеребці, якими захоплювались представники царської родини та навіть Гітлер.

Цьому заводу 130 років. Заснував його внук Миколи І Дмитро Романов. Грошей не шкодував – аби утримувати комплекс на 600 коней, щороку з казни витрачали 100 тисяч рублів. Такі інвестиції були виправдані, – пише Телеканал новин 24

Попит на скакунів був неймовірний: витривалих ваговозів потребували селяни, верхових вимагала армія, а от для престижу країни потрібні були рисаки. Такі, щоб не було соромно послати на міжнародні дербі.

Фото 24tv.ua

До слова, у 1923 році український кінь Гільдієць разом із наїзником Михайлом Стасенком привезли нагороду з Чикаго, де жеребець встановив рекорд: 1600 метрів за 2 хвилини й 11 секунд. Його донька Гільда й взагалі обросте легендами. Тричі ставала кращою в Радянському Союзі, а у 1933 році знову ж таки разом зі Стасенком виграла дербі і навіть побила рекорд – 2 хвилин і 5 секунд.

Могло бути й більше змагань, та втрутилася Друга світова війна. Більшість коней відправили в тил. Найкращих залишили на заводі, втім евакуювати не встигли, і незабаром вони дістались німцям.

Ті швидко оцінили трофей і, не довго думаючи, повантажили рисаків у товарні вагони. Гітлер наказав звозити до Німеччини найкращих скакунів з Європи. Хотілось, по-перше, для вищого керівництва СС влаштувати елітні перегони, а по-друге – отримати з іменитих коней видатне потомство. Була серед них і Гільда. Вона показувала чудові результати, але підкорятися чужакам не хотіла: на очах у публіки скинула наїзника та розтоптала копитами. Цим і сподобалась фюреру.

Фото 24tv.ua

Мабуть, українські жеребці так би й залишись у Європі, якби не випадок. У травні 1945 року танкіст Григорій Сафронюк, який до війни був конюхом у Дібрівці, помітив на околицях Берліна табун коней і впізнав Гільду.

Подальша доля скакунів залежала від дипломатів, адже в поділеному Берліні коні розташовувались у британському секторі. Переговори тривали кілька місяців, і вже у березні 1946 року українські коні повернулись додому, Гільда зокрема.

Зараз на Дібрівському заводі близько 300 коней. Зосередились на трьох породах, серед них і орловські рисаки, які свого часу принесли нашим жокеям світову славу.