Як українці ставилися до сонця?

Сонце © n/a

Сонце – яскрава денна зірка – серед небесних явищ є на першому місці. У переважній більшості релігій поняття бога на небі співвідноситься з поняттям сонця: бог сонця знищує морок, усе непевне і зле, що пов’язане з темрявою.

Сонце в народі називали Богом, царем, князем, сонцем божим, чадом божим, сонцем праведним, сонцем красним, сонцем світлим і трисвітлим. Сонце закликають у піснях, голосіннях, замовляннях, при цьому часто його називають “матінкою”, “матушкою”; його просять визирнути, освітити і обігріти землю, подарувати красу (тобто осяяти світлом і очистити лице); його запитують як всевидющого і всезнаючого бога про те, що відбувається в далеких місцях; у нього просять заступництва і допомоги в різних випадках; до нього звертаються, скаржучись на біду й недолю.

Сонце шанували на Русі у вигляді доброї турботливої жінки, бабусі – Матушки Красного сонця. Але цей образ не мав втілення у народних обрядах.

У цій ситуації вбачається зовсім нова, самостійна риса, перелом у міфологічних поглядах руського народу, що могло бути під впливом суворих кліматичних умов країни. Сонце в образі жінки зовсім невідоме у північних слов’ян, де втіленням палючого сонця був воїн-переможець.

Сонце © n/a

У слов’янських колядках, в яких прославляється удатна сім’я, господиня порівнюється з Сонцем, а господар – з Місяцем; в українських та білоруських колядках є ще й навпаки, у російських же піснях та замовляннях сонце буває тільки жіночої подоби.

Один із дослідників слов’янської міфології С. Бергман у назві слов’ян вбачав вказівку на давній міф про їхнє походження від Сонця і припускав перестановку звуків: свал (сваліус) – слав – слов’янин, тобто той, що походить від Сонця. Сонцепоклонниками називали слов’ян арабські письменники ІХ-Х ст. Те, що серед богів, яким поклонялися слов’яни-язичники, багато опікунів Сонця – Сварог, Сварожич, Ярило, Даждьбог, Руєвит, Поревит, Поренут, Яровит, Хоре, Радегаст, Світовид – підтверджує велике пошанування Сонця давніми слов’янами. Зміна погоди, пори року підводили до думки, що верховне божество Сонця вмирає і відроджується. У Сонці вбачали живу істоту, говорили: Сонце прокинулося, Сонце сідає, Сонце грає.

Від імені Сонця віщували жерці і князі, ним присягалися під час укладання угод. Усі календарні обрядові свята – Купала, Калита, Масляна, Коляда, Йордань – посвячені Сонцю. У піснях та хороводах під час цих свят славили Сонце, просили в нього добра, врожаю, гарної погоди. У “Слові о полку Ігоревім” автор говорить про Сонце як про живу істоту: воно розгнівалося і своїм палючим промінням нищить воїнів князя Ігоря.

Є згадки про те, що люди приносили жертви Сонцю, виконуючи роботу в заборонені дні та часи: кидали вгору, до Сонця тріски, траву, попіл тощо.

Дійшло багато легенд і переказів про Сонце. Наприклад, те, що давні вважали Сонце велетнем, який мав світлоносний і теплотворний одяг, одягав його, щоб зігріти й дати тепло усьому білому світові. Коли Сонце-велетень бачив якісь негаразди, лихі справи людські, він закривав у смутку обличчя – так відбувалося сонячне затемнення.

Ярило © n/a

Є християнські перекази про те, що вночі Сонце йде під землю і пливе підземними водами, а вранці не може піднятися на небо без сторонньої допомоги. Йому допомагають чорти, що живуть у підземному царстві. Вони викочують Сонце на небо, при цьому обсмалюються, тріпочуть руками, і багато їх гине. Але, коли чорти тріпочуть руками, з краплин, що струшуються, народжуються нові чорти, які котитимуть Сонце наступного ранку. І так відбувається безкінечно. Звідси повір’я, що не можна помивши руки струшувати краплини, бо з них чорти вродяться.

У християнській символіці сонце, яке завжди з’являється на сході, є втіленням безсмертя і відродження. Образ Ісуса Христоса пов’язувався з сонцем: на мозаїці IV ст. Ісус зображений подібно давньогрецькому богу сонця Геліосу на сонячній колісниці у вінці із сонячних променів.

Про Сонце є також багато казок, де воно виступає жоною Місяця чи його сестрою. У більшості казок Сонце допомагає бідним, гнобленим, а підступних, злих карає. Є казка про Сонце, чому воно міниться тричі на день. Ця казка має ще язичницькі витоки (Троян – трисвітле Сонце). Нібито живе в морі прекрасна царівна (Морська панна, у казках – Анастасія). Сонце коли сходить, задивляється на неї. Морська панна хлюпне водою на Сонце, воно засоромиться й почервоніє. А як підніметься Сонце високо, озирне землю, повеселішає і засяє, стане світлішим. Котиться Сонце до моря, заходить, знову бризне царівна водою, і знову Сонце червоніє.

Сонце – найближча до Землі зоря, головне світило нашої планетної системи. Це величезна розпечена газова куля, розмір якої у 109 разів більший від розміру Землі, об’єм Сонця у 1300000 разів більший від об’єму Землі, а маса – у 333000 разів. Температура всередині Сонця досягає 15 млн. градусів. Сонце є для Землі невичерпним джерелом світла і тепла. Під його впливом відбуваються геологічні зміни поверхні, формується клімат. У XX ст. учені відкрили джерело сонячної енергії: це реакція перетворення водню в гелій у надрах Сонця.

Джерело: Український фольклор

Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇

☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr


А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!