Спогади про часи, коли дітей не боялись пускати до школи через дорогу, а у дворі за «Чародійкою» крутили кіно
Вулиця, яку львів’яни знають як Франка, до 1950-го року складалась із кількох. Від площі Соборної до перехрестя з сучасною Зеленою вона називалась Панською, а з 1944-го року – Червоноармійською; від Зеленої до Менделєєва – Чернишевського; від Менделєєва до вулиці Зарицьких – площею Пруса (зараз площа носить ім’я, знову ж таки, Франка). Це частина давнього шляху, що починався від Галицької брами й вів на Галич, Коломию і далі на Буковину, Молдову й Волощину. Наша попередня екскурсія вулицею Франка завершилась на колишній площі Святої Софії, де тепер стоїть пам’ятник Іванові Трушу. Вирушаємо далі в бік середмістя.
Пам’ятник художнику роботи скульптора Сергія Олешка встановлений 1997-го року. Труш стоїть, обпершись об землю парасолькою, а в іншій руці тримає коробку з олівцями й фарбами. До нього на цій площі був пам’ятник радянському розвіднику Кузнєцову.
Іван Труш, працюючи у Львові, тісно співпрацював із Науковим товариством імені Шевченка, зокрема з Іваном Франком. Часто дарував йому свої картини, зокрема «Могилу Шевченка на Чернечій горі в Каневі» та «Вид на Дніпро з Володимирської гірки», які тепер висять на стіні в робочому кабінеті в Музеї Франка. Є тут і портрет поета, написаний Трушем.
1956-го року Труш помер, а на початку сімдесятих його іменем назвали Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва, розташований неподалік.
На розі площі – яскраво-червоний будинок (Франка, 98) із вежами на даху, збудований у 1893-му році. У 1960-80-х роках тут на першому поверсі була кнайпа «Холодок», куди, за словами автора серії «Львівські вулиці і кам’яниці» Ігоря Мельника, часто заходили старшокласники поближньої 28-ї школи. Там їх міг заскочити ще один завсідник – директор школи Петро Ковалишин.
На перетині вулиць Франка, Шота Руставелі та Стрийської ще на початку минулого століття з’явилися ятки з продуктами. Стіни й дах над ятками спорудили вже за радянських часів – офіційно Стрийський ринок відкрився 1947-го року.
Будинок під номером 64 збудований 1881-го року. Тоді там була школа лісництва, навколо якої посадили дендрарій. Зараз у будівлі школи кафедра екології Національного лісотехнічного університету України.
Що ближче до центру, то більше з’являється рекламних вивісок і щільніше розташовуються крамниці. Найбільше тут крамниць одягу та салонів краси.
Найвідомішим у другій половині ХХ століття був салон «Чародійка» (Франка, 23а). «Велика, чотириповерхова, вся така яскрава, – з усмішкою згадує Микола, що працює неподалік охоронцем. – Моя дружина туди ходила зачіску робити». Перукарні в цьому будинку вже немає, за приміщення точиться судова тяганина, а на першому поверсі продають уживаний одяг.
Сусідній будинок, що знаходиться у внутрішньому дворику, одразу за колишньою перукарнею під номером 23а. Двері до свого помешкання відчиняє пані Тетяна. «У нас останні двері, що збереглися такими, як були – із заглибленнями сантиметрів по двадцять. Були ще такі фільоночки – щитки з тонкої фанери в каркасі. Залишили їх собі принципово, інші квартири поміняли на нові, – розповідає вона. – І був іще вантажний ліфт. Не було розбірних меблів, тому возили ліфтом».
Тетяна Клименюк викладає у Львівській політехніці. До Львова переїхала ще дошкільням, 1960-го року. «Із цього будинку я пішла в перший клас до 35-ї школи, вона тут неподалік, – згадує вона. – Тоді було менше машин, і я ходила до школи сама. Й дітей своїх самих відпускала. А зараз уже багато машин – страшно».
Двір пані Тетяни – якраз позаду колишньої «Чародійки». Тут колись був кінотеатр просто неба «Літній-2».
«Сам будинок побудований 1926-го року. Він був подвійним, але одне крило розбомбили під час війни. Зараз там дитячий садок, – згадує пані Тетяна. – У тому садочку показували кіно. Я його дивилася, коли до школи ходила. Це був монастирський сад із багатьма видами дерев. Було дві акації – червона і біла. До сьогодні залишився тільки червоний каштан, а був іще білий. Були й фруктові дерева, на які я часто вилазила в дитинстві. Горіхи, сосни». За радянських часів монастирський парк став громадським. На місці «Чародійки» була брама з колонами й будки, в яких продавали квитки в кіно. Згодом браму знесли, щоб побудувати перукарню.
Сад, про який згадує пані Тетяна був висаджений навколо костелу Святої Урсули. Зараз головний вхід до храму із вулиці Зеленої. Збудований ще 1678-го року як костел Святої Урсули ордену домініканців, сьогодні – це центральна церква євангельських християн-баптистів.
«Після війни в будинку поселили військових – прикордонників. Тут жив генерал Єгоров, у якого – одного на весь двір – була машина. А в прибиральниці з першої квартири єдиної була собака на ім’я Пальма. Тепер усе змінилося. Тут нові мешканці, з того часу вже нікого немає. Останні кілька тополь на пагорбі вирубали кілька років тому, а дерева біля входу у двір – буквально тиждень тому: тепер тут стоянки для машин», – розповідає пані Тетяна.
Зведені у 1910-1912-х роках будинки № 46,48, 50 і 52 утворюють цікаву архітектурну композицію – курдонер, себто двір перед парадним фасадом.
Неподалік – жовті стіни, що вирізняються на тлі навколишньої сірої забудови. У 1884-му році тут спорудили монастирський комплекс отців Редемптористів із церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. За радянських часів у ньому облаштували гуртожиток компартійної школи, потім – туристичну базу та кафе.
Сучасна вулиця Саксаганського раніше була частиною вулиці Зиблікевича. У будинку на Саксаганського, 13 спершу була прокуратура та військова інспекція, за радянських часів – штаб з’єднання військово-повітряних сил, сьогодні тут розмішений адміністративний суд. Протягом 1887-1893-х років у попередньому будинку за цією адресою жив Іван Франко. Тут народилися його двоє синів та донька.
На Франка жили також математик Стефан Банах, історик Мирон Кордуба й один із творців наукової школи цивільного права Ернест Тілль.
На деяких кам’яницях XVIII-XIX століття з’явились сучасні надбудови, наприклад, у будинку №8.
Ми наближаємось до центру міста. Початок вулиці – площа Соборна, кінцева зупинка трамвайних маршрутів №3 та 11, а віднедавна – нового маршруту №8.
Трамвай їздив Панською повз сучасну Соборну площу з 1895-го року.
Підготувала Оля Василець для Твоє Місто
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!