Костел і монастир бернардинів (Храм святого Андрія Первозванного)

Історико-архітектурна пам’ятка, що знаходиться у Львові на площі Соборній, 3-А.
Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві.

Оборонний монастир

На місці сучасної споруди дерев’яний монастир було збудовано ще у XV столітті. Згадку про першу, дерев’яну, бернардинську церкву знаходимо у 1460році.

Монастир бернардинів довгий час був зовнішнім форпостом системи укріплень Львова. Виконувати цю оборонну функцію йому дозволяли власні системи укріплень і, в разі потреби, він захищав фланговим вогнем східні кордони міста. У цій системі міських фортифікацій, до якої він входив, був розташований між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. На сьогоднішній час збереглася тільки східна стіна укріплень та Глинянська вежа — з боку площі митної. У 1618 році у вежі пробили ворота, але з огляду на безпеку міста їх заклали у 1620 р. Відновили прохід тільки у XX столітті.

У 1600—1630-х роках разом із будовою костелу св. Андрія, поставали й келії монастиря. Його зводили на північ від костелу. Стара ж, дерев’яна церква, залишилася на півдні. Монастир оточили кам’яними стінами з бійницями і баштою. До них прибудовані господарські будівлі — кузня, стайня та інші. Навколо монастиря колись також знаходився цвинтар. Зокрема, у 1484 році було поховано святого Яна з Дуклі.

Архів

1784 року Австрійська влада заснувала у келіях монастиря «Архів гродських і земських актів міста Львова». Архів містить документи періоду Галицько-Волинського князівства, фонди центральних установ і організацій старопольського періоду (XIV—XVII ст.), австро-угорського (1772—1918) та російського (1914—1915) панування в Галичині, Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (1917—1918), Польщі міжвоєнного періоду (1918—1939), а також невеликі групи документів радянського періоду (1939—1941) та німецької окупації (1941—1944).

Найдавніші документи архіву представлені колекцією пергаментних грамот 1176—1800 років. Серед цих пергаментних документів — міждержавні угоди (зокрема, Берестейська унія 1596 року), папські булли, привілеї королів, князів, воєвод та старост, які були надані містам, селам, церквам, костелам, монастирям, синагогам і цехам, а також маєткові угоди. У колекції знаходяться й грамоти, що стосуються Франції, Італії, Молдови, Валахії, Німеччини, Угорщини та інших держав — усього тринадцятьма мовами.

Сучасний Центральний державний історичний архів у Львові є одним з найбільших архівів Центрально-Східної Європи та найбільшим в Україні.

Костел святого Андрія

Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводили з 1600 по 1630-і роки на місці її дерев’яного попередника з XV століття. Автором плану будівництва є монах Бернард Авелідес (Авеллід). Архітектором був львівський архітектор Павло Римлянин. В фасаді костелу чітко прослідковується його творчий почерк — звичний для нього ренесанс. Костел споруджено з тесаного каменю у вигляді тринавової базиліки з видовженими хорами та гранованою апсидою. Довжина храму 57,5 м, а висота 22 м.

Проте Павлу Римлянину не вдалося довести до кінця будівництво — він помер у 1618 році. Кажуть, що польському королеві Сигізмунду ІІІ , що оглядав будівництво, задум Павла Римлянина здався занадто скромним. Тому учень й наступник видатного архітектора швейцарець Амвросій Прихильний будував споруду інакше. Йому належить щит-фронтон ускладненої і вигадливої форми. Саму споруду Амброзій Прихильний будував у стилі німецько-нідерландського маньєризму.

Третій ярус надбудовував Андреас Бемер, вроцлавський скульптор і архітектор. Швидше за все, йому ж належить і 38-метрова вежа костелу. На ній в 1753 році був встановлений годинник з боєм, для котрого майстер Андрій Франк відлив спеціального дзвона. Силует вежі порізаний, складний, характерно барочний, витончений і дуже гармонійний.

Дзвіницю, що знаходиться обабіч костелу, звели аж у 1734 році, проте скромність і простота цієї двоповерхової, квадратної у плані, споруди з шатровим накриттям ріднять її із ренесансною архітектурою. Тривалий час на дзвіниці висів дзвін, відлитий у Львові 1588 року. У 1917 році його перенесли до Музею імені Яна ІІІ, чим врятували від переплавки для військових потреб Австро-Угорщини у Першій світовій війні.

Перша Служба Божа відбулася у 1611 році — 13 грудня, у день святого Андрія. Завдяки цьому храм і отримав свою назву.

На фасаді можна побачити статуї святих Ордену бернардинів, а в нішах другого ярусу — скульптурні зображення Матері Божої і апостолів Петра і Павла.

Інтер’єр храму був розписаний в 1738—1740 роках Бенедиктом Мазуркевичем — ченцем-бернардином, котрий навчався в Болоньї у італійського художника Джузеппе Карло Педретті. Збереглися сімнадцять дерев’яних вівтарів, виконанинх у 16З0—1640-х роках майстрами з Ярослава Томою Гуддером і Конрадом Кутшенрайтером. Відновлені на початку ХХ століття різьблені лави в пресвітері виконав у 1640—1644 роках майстер Павло з Бидгощі.

Підлога храму спочатку була з тесаного каменю, а 1738 року перероблена на мармур. Металеві двері виконані в кращих традиціях XVII століття українськими ковалями. Костел має орган у 1700 труб та 32 регістри, що був створений у XVIII столітті майстром Каспаріні із лужицьких німців.

Костел святого Андрія мав велику шану у шляхти. Військові походи на завжди починались богослужінням у костелі з освяченням зброї. Так було, наприклад, і в 1604 році, коли Лжедмитрій I почав зі Львова похід на Москву. Перед цим походом Лжедмитрій І взяв у храмі шлюб з Марією Мнішек.

Під час проведення реставраційних робіт 1976—1977 років була реставрована і повністю відкрита стіна монастиря разом з Глинянською вежою і воротами зі сторони площі Митної. «Культурні нашарування» підняли місто вище і при реставрації довелось стіну відкопувати, тому що нижній шар із великих сірих каменів був у землі. Впродовж стіни зробили канал — імітацію фортечного рову, котрий влітку часом заповнюється водою. Тоді ж відкрили ворота на Глинянській вежі, закладеній ще у середині XVII століття. Зараз до них веде одне з відгалужень переходу.

У 1960-х роках навпроти входу у вежу стояв годинник, зроблений з квітів, що показував досить точний, як на свою специфічну будову, час.

У вересні-листопаді 2008 року відбувся ремонт площі перед церквою – було покладено нові, широкі плити. Також площу обгороджено стовпчиками, що у подальшому унеможливить паркування авто перед храмом.

Криниця

Криниця споруджена 1620 року і розташована праворуч від головного входу у костел, чи на південь від споруди загалом, у глибині подвір’я. З цією криницею пов’язано декілька легенд та переказів.

Ротонда над криницею, споруджена 1761 року, виконана у вигляді відкритої арочної альтанки, увінчаної куполом зі скульптурою. У куполі зберігся розпис на тему чудес святого Яна з Дуклі. Сама пам’ятка була реставрована у 1970-х роках.

Колона

У 1648 році на честь Яна з Дуклі і в пам’ять про облогу військами Хмельницького поставили дерев’яну колону. У 1736 році за проектом Михайла Северина Жевуського був споруджений стовп, котрий зберігся до наших часів. Зробив колону Томаш Гуттер або Фабіан Фесінґер. Раніше на колоні стояла скульптура святого — св. Ян стояв навколішки з руками, складеними у молитві. Позаяк скульптура зникла безвісти після 1944 року, тепер колону увінчує декоративна ваза.

В самому костелі зараз міститься каплиця з надгробком св. Яна з Дуклі, а в боковому вівтарі — його образ, що постав тут «від високого релігійного почуття графині Софії Фредро», майбутньої матері митрополита Андрея Шептицького.

Легенди та цікавинки

Протягом 1650—1945 років комплекс був розташований, варіюючи у різних мовах, на площі Бернардинській.

З місця, де у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі, за рік вдарило цілюще джерело. Це було розцінено як чудо, св. Яна перепоховали, а на місці джерела викопали криницю.

При будівництві на початку XVII ст. старий костел не зносили, а новий будували над ним, зводячи неначе шатро. Старий костел розібрали тільки після того, як завершили будівництво.

1641 року у Львові сталася незвичайна подія — кримінальний суд звинуватив у богохульстві ченця Альберта Віроземського, який, уклавши з дияволом угоду, віддав йому свою душу разом із тілом. У матеріалах судової справи говорилося, що це «найганебніший людський вчинок за всю історію міста».

1648 року, під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, група українців змовилася відкрити гетьманові ворота міста. Про це дізналися монахи. Змовників запросили на обід до монастиря. Під час застілля їх по одному почали викликати у двір. Там підводили до криниці і пропонували зазирнути у неї. Коли людина нахилялася, її били сокирою по голові і кидали в криницю (пізніше розповідали, що вона була завалена трупами до самого верху). У тих, хто ще сидів за столом, закралася підозра. Вони вийшли у двір і стали свідками жахливої розправи. Виходу не було, довелося рятуватися втечею — через міські стіни до табору козаків.

Під час облоги міста військами Богдана Хмельницького в 1648 році святий Ян з Дуклі своєю появою в небі врятував місто від захоплення козаками.

У експозиції архіву представлено так звану «грамоту Дракули», написану кров’ю.

Годинник на вежі завжди спішив на п’ять хвилин. Це зроблено у пам’ять про монаха, котрий побачив з вежі турків, що підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед — до часу закриття міських брам. Таким чином місто було врятоване.

Кажуть, що у криниці на подвір’ї монахи бернардини топили дітей, що народжувалися від їхніх зв’язків із монашками кларисками, чий монастир розташований буквально навпроти за якихось двісті метрів. Вважалося, що їхні зустрічі були можливими завдяки підземному ходу, викопаному монахами між двома монастирями. Цей нібито «підземний перехід» виявили у ХІХ столітті. Насправді ж правда значно буденніша. У 1672 році Львів обступила турецька армія. Нападники почали копати галерею під стіну монастиря з боку площі, майже від монастиря кларисок. Але раптом почалася страшна буря, яка завалила підкоп разом з людьми, які в ньому були. Про це згодом забули, але наприкінці XIX століття, коли прокладали трамвайну лінію, виявили завалений підкоп. В той час у всій Європі йшла запекла антиклерикальна боротьба, тому підкоп негайно оголосили підземним ходом, який сполучав монастирі бернардинів та кларисок і який, звичайно, монахи і монашки відрили не з благочестивою метою. Залишки цього підкопу були використані при будівництві підземного переходу на площі Митній (рукав переходу з площі до брами монастиря бернардинів), проте й зараз туристам часто розповідають цю легенду.

Під час Другої світової війни протягом 1943—1944 років у каналізаційних тунелях під костелом переховувалася велика група євреїв. Рештки їхніх побутових речей було віднайдено на початку 2000-х років під час ремонтних робіт.

Джерело: lviv.at.ua

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини