Маріанна Задорожна – Осінь у Львові
Віолончельний плач на Кайзервальді
Це вже осіння музика одвічна,
В тій осені усе здавалось звичним
Якби не голос спогаду Вівальді.
І навіває пишне жовте листя
Кохання спомин, затишок колиски,
Тепло каміну і гуцульський ліжник,
Настояний на травах чай іскристий.
Так гарно охолонути від спеки,
Так втішно відпочити вже від літа,
Згадати плани близькі і далекі,
Нові зростити повечірні квіти.
Старий трамвай везе кудись у казку
І хочу, щоб тривала ця мандрівка,
Щоб раптом я отримала підказку
Де тиха пристань, втрачена криївка.
Юрій Сташків – У осінньому Львові дощ
У осінньому Львові дощ,
Парасольок парад строкатий,
І бруківочний глянець площ
На відлуння ходи багатий.
Десь між звуками кроків тих
Заблудились мої у часі
Між будівель оцих старих,
У краплин затяжному вальсі…
Ллє у душу тепло камін
Попід древнім склепінням вежі,
А на фресках старезних стін
Відблиск свіч, ніби блиск пожежі.
У горнятку парує чай,
Пара душ зігріває словом…
І якщо на землі є рай,
Нині він у дощі над Львовом.
Валькірія – Осінь у Львові
Годинник ратуші дванадцять відбиває,
На вулицях снують казкові тіні,
Човном по небі місяць пропливає,
Нам сни свої нашіптує осінні.
Над Львовом ніч застигла, наче хмара,
Виблискують свічки в душних кав’ярнях.
Це осінь випускає свої чари,
Неначе сонми постатей примарних.
Ось Опера стоїть собі поважно,
Невидимий оркестр Шопена грає.
На Ринку леви – лицарі відважні,
Крізь вир століть мрійливо поглядають.
Церкви й цукерні тихо засинають,
Закутавшись у шаль мелодій ночі.
Лише з пітьми самотньо виринають
Вогні машин, немов лякливі очі.
Опале листя кольору бажання,
Потомлених компаній гамір хмільний,
І вічні зорі, мов ліхтарики кохання,
І міста дух – нескорений і вільний!…
Олечка Шнайдер – Насниться львівська осінь
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Холодний день і ніч в твоїй душі,
Й розчинена роса в моїм волоссі,
І біль залишений в ряснім дощі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Пожовкле листя й сірі ліхтарі…
Як зникнути хотів у безголоссі
В моєму світі, що присвячений тобі.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Такий сумний, невимушений день,
Й замерзлі почуття чужих відносин,
І щось пусте у поглядах людей.
Тобі, мабуть, насниться завтра осінь…
І як приїдеш знов ти у свій дім.
Я прошепочу: “Милий, залишись назовсім,
Бо за тобою плаче рідний Львів”…
Роман Кисельов – Львів, осінь і трошки алкоголю
Яке байдуже й сонячне опівдні
це давнє місто. Так я і хотів,
смиренним бути, наче ґанки мідні,
де жовтий плющ недавно шелестів:
нехай отруйну спрагу почуттів
заступлять барви осени погідні.
У них розтануть незнайомці рідні,
і зацвітуть у людній самоті
Твої звабливі обіцянки срібні,
такі ж нездíйснені, такі ж святі.
Не маючи надії на меті
вони тепер безжурно-самоцвітні.
Їм горниці вготовані догідні
в наполовину срібній голові,
вони розсиплять спогади тендітні
в укритій срібним порохом траві.
І навіть сірі мури вікові
стоять сліпою радістю вагітні.
Освятять вечір у вологій пітьмі
блідих костелів гори мовчазні,
і коло них урочі, старожитні
реклам тривожних матові вогні.
Та вже несила вірити мені
у ці живі прозріння заповітні.
Старі відбитки радісного болю,
ви знаєте, що знову зацвісти
я вже ніяк себе не приневолю.
Зі свого каземату самоти
я можу вам у жертву принести
лиш осінь, Львів і трошки алкоголю.
Снєжка Ізмоденова – Тут моя осінь.
Тут моя осінь. Тут моє життя.
Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
Між нами стіни зведені дощем
Та щось палає у душі вогнем.
Беруть початок тут мої думки,
Тут щастя моє, бо це щастя – ти,
Народжуються мрії й почуття,
Тут осінь моя і моє життя.
Шепоче серце листям золотим,
І спогади, немов пекучий дим,
Тут все, що я хотіла так давно
І вітер гріє ніжністю й теплом.
І я мовчу, хай скаже все душа
Бо нею чую і все бачу я,
Минуле відпускаю без жалю
Чи знаєш ти, як я тебе люблю?
Тут моя осніь. Тут моє життя.
Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
Тут серце є, тому не треба слів, –
Це мій чарівний, найдорожчий Львів.
Оля Мельник – Гойдає осінь жовте листя
Гойдає осінь жовте листя
Вклада, мов діточки малі.
У Львові всі шляхи зійшлися
Мов перехрестя на Землі.
Куди б не мчалася містами
Куди б не везли поїзди
Якими б я не йшла стежками
Я повертаюся сюди…
…В таксі маршрутне я не сяду
До дому пішки я пройдусь
Душі своїй найду пораду
На велич Львова подивлюсь…
І як в житті моїм не буде-
Назавжди тут, чи кілька днів
В житті ніколи не забуду
Про друге рідне місто – Львів!
