Львівська кава — це настрій і звичай, і сталий поетичний образ, щедро розлитий віршами й піснями. Це той мало помітний, але такий суттєвий штрих, який визначає особливу атмосферу міста Львова, міста-міфу, яке по-новому творить собі кожне наступне покоління, залишаючи лише кілька одвічних компонентів: архітектуру, європейськість, толерантність і… неодмінний аромат кави. Бо життя львів’янина — це ті ж філіжанки кави.
ФІЛІЖАНКА ПЕРША
Випита у дитинстві, у часи опанування світу — тоді, коли дівчинка потайки малюється мамчиною помадою, а хлопчик намагається зголити татовою бритвою неіснуючу поки щетину. Маленький львів’янин сідає за стіл з батьками і п’є свою першу, нехай слабеньку (тут її називають «млосною»), проте каву, відчуваючи себе справжнім і повноправним — як дорослі.
ФІЛІЖАНКА ДРУГА
П’ється уже поза сімейним колом, і є ще одним кроком до світу дорослих. Її смакує підліток із другом чи подругою у чистенькій гарній кав’ярні, куди раніше ходив з мамою на морозиво. Витрачаючи тут виділені батьками кишенькові гроші, захоплюється своєю свободою, своєю повноцінністю.
Пора другої філіжанки — це й час перших романтичних захоплень, перших побачень. І для багатьох перший поцілунок має смак щойно випитої запашної кави…
ФІЛІЖАНКА ТРЕТЯ
Визначально-світоглядна. П’ється більшістю у студентські роки (у натур непевних чи артистичних період затягується аж до старості). Саме цією кавою заставлено безліч столиків кав’ярень, за якими молоді люди вирішують долі світу та свої власні, заперечують і творять традиції. Саме в періоді «третьої філіжанки» виникають всі міфи, легенди та ліричні оди львівській каві.
Тоді до кав’ярні ходять не смакувати напій — смакувати певне товариство, середовище, часто маючи в кишені гроші лише на горня кави і на трамвай додому. І кав’ярні потім, у розповідях і спогадах, мають якийсь флер легендарності й часто перетворюються на епохальне явище в житті певного покоління.
На жаль, ці «атмосферні» кав’ярні живуть недовго: властиво, час активних пошуків, самовизначення і самоствердження якоїсь однієї генерації. Батьки згадують «Шоколадку», ми — вже — згадуємо «Вавилон», «Ляльку», «За кулісами», «Прес-клуб»… Вони змінилися (на жаль), комерціалізувалися, «осучаснилися», чи тихо занепали, розгубивши покоління, для якого були свого роду культовими.
А осколки нашого світу «3-ї філіжанки» або плавно минули в 4-й, або знайшли притулок в інших затишних місцях. Так, звичний атрибут «тих» кав’ярень — дивак-поет Роман Скиба пише свої вірші, черпаючи натхнення з кави в «Італійському дворику».
ФІЛІЖАНКА ЧЕТВЕРТА
П’ється за столами, встеленими газетами, проектами контрактів і листками факсів, — на роботі, у коротких перервах, на ділових зустрічах. Має присмак поспіху, ділиться з колегами, майбутніми — чи колишніми — партнерами і рідко припадає на долю коханої чи доброго друга.
Четверта кава — гіркувата — за нею обговорюють проблеми, менш глобальні, аніж творення концепцій нового світу й більш пекучі, нагальні невідкладні для новоусвідомленої маленької людини.
ФІЛІЖАНКА П’ЯТА
Це — кава спогадів, розмов про нездійсненне та жалів за несповненим. П’ють її люди, життя яких вже відбулося в основному, але ще триватиме довго. Це кава зустрічей старих друзів у місцях облюбованих замолоду, це кава під акомпанемент протяжних «а пригадуєш?..», кава із жалем про плин часу: колись і кав’ярня була такою гарною, а тепер бідна, стара й брудна, і ми — так постаріли, так змінилися…
ФІЛІЖАНКА ШОСТА
Найсмачніша і найсамодостатніша. Її п’ють мудрі сиві пані, п’ють філософськи налаштовані старенькі пани, прокидаючись вдосвіта від того, що ще живий, що доля подарувала ще один день, ще одне сонце, ще одну філіжанку запашної гарячої кави…
І поки струмує з вікон цей дивний аромат — живе Львів, і живуть його мешканці — львів’яни. Бо у всіх думках і спогадах наш Львів пахне не хот-догами, не чебуреками, не брудними під’їздами, а саме кавою. Це личить древньому місту понад усе.
Джерело: Leonar
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини