Промова отця Степана Суса, який став наймолодшим католицьким єпископом у світі, після Архиєрейської хіротонії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві.
Джерело: Львівський портал
«Два дні перед тим, як я дізнався про те, що мене обрали єпископом, я був у Вашингтоні, де брав участь у марафоні морської піхоти. Я разом із воїнами, із десятьма військовослужбовцями з України, які бігли на протезах, долав відстань у 10 км. Біжучи біля нашого майора Юрія Козловського, який біг на протезі, я всі ті 10 км думав про те, скільки в житті ми докладаємо зусиль для того, щоб подолати виклики, труднощі. І як часто нелегко є нашим воїнам, які вранці встають з ліжка, як ми це робимо щодня, одягають на ногу протез, йдуть вмиватися – хтось однією рукою, хтось обома – і таким чином починають своє життя.
Люди щодня докладають багато зусиль для того, щоб долати виклики. І два дні після того, як я пробіг тих 10 км, коли ми з воїнами раділи тому, що подолали цю дистанцію, коли ще боліли м’язи, я дізнався, що мене чекає новий марафон у житті Церкви. Це справді був виклик для мене, але як особа, яка вихована в церкві, я чисто по-людськи розумію: мені доведеться залишити спільноту Гарнізонного храму, військових капеланів, багатьох людей, яких я знаю у Львові. З іншого боку я свідомий того, що це є покликанням, до якого мене запрошує сам Господь. Колись Він покликав мене до цього служіння як священника, а сьогодні кличе далі.
І коли мене запитали, яким ж має бути єпископ, я говорив: перш за все він має бути людяним. В обличчі як єпископів, священників, так і усіх християн Господь зустрічається з тими, хто шукає стежку до Нього. І я би хотів, щоб все своє життя як людина, як душпастир, як священник і як єпископ я був у руках Божих тим обличчям, у якому він зможе зустрічатися із тими, хто шукає стежки до Нього.
Я не знаю, яким буде моє завтра, але я знаю, що це завтра, як і сьогодні, буде з Богом. І яким страшним не було б це слово «курія», я знаю, що з Богом усі труднощі можна долати. Цей Юрій Козловський, який біг біля мене, казав, що молиться кожен день, коли вдягає протез на свої ноги. І коли він біг, то у глибині свого серця також молився. Для того, щоб витримати. Я також буду це робити, згадуючи усіх наших Героїв, які, долаючи всі виклики, щасливо живуть далі і дякують Богові, що мають це життя.
Своє рішення я також пов’язав із м*чениками нашої Церкви, які ставали священниками, єпископами в той час, коли не було торжественних Літургій, коли, все було дуже просто. Коли справді в обличчях мучеників, святих і праведних, Бог зустрічався зі всіма, хто був у концтаборах й на засланнях. І нехай вони за мене там, у вічності, моляться. Щоб моє служіння достойним служінням архиєрея УГКЦ».
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!
