У 2013 році з Полтави у Швейцарію переїхала Людмила. Причиною стало знайомство в Інтернеті, котре переросло в одруження, а згодом і в переїзд до країни чоловіка.
Перші враження, розповіла Людмила, запам’ятає на все життя. Засніжені вершини Альп в той час, коли на подвір’ї липень, вражаюча природа та особлива атмосфера гірської місцевості. Далі – знайомство з людьми та мовою, які здивували лінгвістичними складнощами, пишуть на ресурсі zmist.pl.ua.
Насамперед, почнемо з мовного бар’єру. Поїздка чи переїзд до будь-якої країни передбачає знання мови. Хтось перш, ніж вирушати в мандрівк, тривалий час не полишає словники, а хтось попри хорошу базу знань все одно стикається з труднощами. Саме такий другий варіант трапився і з нашою героїнею. А все тому, що в Швейцарії чотири державні мови, одна з них німецька, але вона суттєво відрізняється від літературного варіанту. А ще – надзвичайна кількість діалектів, через які люди з різних куточків Швейцарії навіть не завжди зможуть зрозуміти один одного. Зауважимо, що Людмила до переїзду в Швейцарію володіла німецькою мовою на досить хорошому рівні, так як за освітою є вчителем іноземної мови.
У Швейцарії чотири державні мови, одна з них німецька, але вона суттєво відрізняється від літературного варіанту.
Щодо жителів Швейцарії, жінка відгукується позитивно, говорить, що вони справжні патріоти своєї країни.
“Люди тут привітні і виховані. Усюди де передбачається спілкування з людьми, хамство і грубість є табу! Навіть водії автобусів зустрічають тебе як давню знайому. Народ тут щирий і добрий, і не приховує як любить свою країну”, – розповідає жінка.
Також, героїня поділилась, що тут дуже популярно бути членами різноманітних об’єднань. У кожному селі є власна пожежна команда, яку фінансує саме ж населення за допомогою щорічного внеску. Усі вчасно вносять кошти і при цьому без сперечань, адже це закон і його потрібно дотримуватись. Окремим пунктом є чистота довкілля. Тут про це дбають, і жоден швейцарець не дозволить собі розкидати папірці чи пляшки на вулиці. А якщо десь на вулиці і знайдеться сміття — беззаперечно, це сліди туристів.
У кожному селі є власна пожежна команда, яку фінансує саме ж населення
Для сміття є спеціальні контейнери, кожен з яких передбачений для окремих речей: скла, пластику тощо. Щонайцікавіше, що правильно сортувати сміття дітей починають вчити ще з дитячого садка, і це вважається нормою. Дітям змалку пояснюють, що залишати сміття де заманеться — зовсім не варіант.
“До дітей тут ставляться як до дорослих. Діти допомагають батькам по господарству, рубають дрова, годують тварин та навіть керують трактором. У нас в Україні такого немає, малечу намагаються вберігати від перевантажень. А тут ні, вони працюють на рівні з дорослими і помітно, що їм це подобається”, – ділиться Людмила.
До дітей тут ставляться як до дорослих.
Щодо рівня освіти, то тут він однаковий і для міста, і для села. Цінують усі професії, і вважають, що “ганятися” за вищою освітою не потрібно. Також у Швейцарії відсутній поділ на багатих і бідних, більше того, ніхто не буде звертати увагу на те, що ти з села. Усі вважають один одного рівними.
Актуальною темою залишається і зарплата швейцарців. Подейкують, що цей народ не бідує. Людмила факт підтверджує, натомість розповідає, що високі зарплати передбачають і високі ціни. Скуповуватись дешево тут не вийде. Та, власне, люди і не економлять, продукти купують лише в швейцарських магазинах, хоч і за значно дорожчою ціною – тим самим роблять так, щоб гроші залишалися в країні. Але, попри достаток, культу одягу тут не впроваджують: головне, щоб було зручно та практично. Так само і з косметикою: місцеві жінки переважно не фарбуються.
Пройшла курси сироварів, де розповідали про тонкощі роботи з сиром.
Але високим зарплатам є виправдання. За хороші гроші людям доводиться чимало працювати. Жінка говорить, що український диплом тут недійсний, і, щоб отримати швейцарський, потрібно ще довго вчитися. Тому Людмила вирішила почати працювати з чоловіком на його сироварні. Але і для цієї справи довелось пройти курси сироварів і дізнатись більше про тонкощі роботи з сиром. Оцінює себе і свої навички позитивно, розповідає, що виходить це у неї непогано, про що навіть засвідчили самі швейцарці.
“Перекваліфікувалася з вчительки на сировара. Але мені нова справа подобається. Тому тепер я відшукую у сироварінні щось новеньке та цікаве для себе, адже потрібно розвиватися. Тим паче, конкуренція тут шалена. Сири — візитна картка Швейцарії. Так що, можна сказати, я в тренді!”, – розповіла Людмила.
Для сміття є спеціальні контейнери, кожен з яких передбачений для окремих речей: скла, пластику тощо.
За 5 років на новому місці Людмила вже звикла до людей та менталітету. До України приїжджає регулярно, так як всі друзі та родичі проживають тут. Але не приховує, за домівкою сумує, хоч в Швейцарії має хороше та цікаве життя. Зізнається, що не вистачає української спонтанності, коли телефонуєш друзям і через дві години вже будинок переповнений гостями. Тут неважливо, колега це, родич чи навіть рідний брат — всі зустрічі треба планувати, і часом навіть більше, ніж за декілька тижнів. А от дружбу у швейцарців, Людмила оцінює як скоріше щось офіційне, і не таке щире, як це може бути в українців. Але, попри всі нюанси, Людмилі в новій країні подобається, і звикнути до неї вже вдалось.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!