П’ятнадцятого лютого – свято Стрітення, в народі “Стрічання”, “Громиця”, “Зимобор”. Стрітення – одне з найбільших християнських свят. Відзначають його і пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-вий день після Його народження. Урочисто відзначати свято почали з кінця V століття. Зараз свято відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.
На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо – де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:
– Боже, поможи тобі, зимо! – каже літо.
– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає зима.
– Бач, зимо, – дорікає літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!
За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.
На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї – порожнісінька торба.
У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, – весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці.
При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше – Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше – Зима. “…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!” – каже Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу” про зустріч літа з зимою.
В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”. Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”.
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.
Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю.
Народні прикмети
Джерело: Українські традиції
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!