Вулиця Драгоманова розташована в центрі Львова поблизу Цитаделі та з’єднує вулиці Грушевського, Коцюбинського і проспект Шевченка. Вона відома від XVIII століття, а на честь українського публіциста і громадського діяча Михайла Драгоманова називається з 1946 року.
«Фотографії старого Львова» знайомить із 13 цікавими фактами з історії цієї тихої вулиці.
1. На сучасній вул. Драгоманова у ХVІІ-ХVІІІ ст. була дорога, що тягнулася вгору від місця, де при злитті потоків Пасіки та Сороки утворювалася річка Полтва. Вздовж дороги селилися гончарі, що брали глину зі схилів Калічої гори для своїх виробів.
2. У 1871 році під час упорядкування магістратом нумерації львівських будівель та парцель за цією вулицею збереглась давня назва – Гончарська (або Ґарнцярська). У 1895 році вулиця стала називатися на честь Мавриція Мохнацького, польського літератора доби романтизму. За часів німецької окупації вулиця короткий час мала назву Квіткової (Blumenstrasse), а після війни її вже назвали на честь видатного громадського діяча, вченого та публіциста Михайла Драгоманова.
3. Над вулицею височіє Каліча гора, яку колись називали Теплою чи Галич-горою. З боку теперішньої вулиці Калічої приблизно з 1450-х років на горі жили каліки та старці, які мали навіть свого «старосту калік». Пізніше тут збудували шпиталь св. Лазаря, який у 1619 році перенесли на вулицю Коперника. На Калічій горі 1656 року побудував свій двір Бартоломей Зиморович, львівський історик і поет.
4. Після того, як у 1852-54 роках австрійська влада звела на вершині гори Східну вежу цитадельного комплексу, кілька десятирічь схили Цитаделі не можна було забудовувати. Лише наприкінці 1880-х тут розпочалося нове будівництво: спорудили переважно вілли та чиншові кам’яниці.
5. У 1904-1905 роках на вулиці Мохнацького, 5 за проектом Григорія Пежанського збудували наукову бібліотеку Львівського національного університету у стилі еклектики – на зразок університетської бібліотеки у Ґраці. Щоб звести нову будівлю, розібрали кілька старих. Велика читацька зала бібліотеки оздоблена сецесійними розписами Юліана Макаровича, атлантів і каріатид на фасаді створив скульптор Антоній Попель. У 1990 році на стіні бібліотеки встановили художньо-меморіальну таблицю Іванові Франку, який тут працював у 1911-1912 роках. Скульптуру в бронзі виконав Любомир Яремчук.
6. Навпроти бібліотеки, на Драгоманова, 12, була школа ім. Шевченка та бурса Руського педагогічного товариства. Управителькою школи була Константина Малицька. У 1909 році архітектурно-будівельна фірма Івана Левинського перебудувала кам’яницю для потреб українського шкільництва. У 2009 році на її стіні відкрили пам’ятну таблицю Константині Малицькій, а у 2011 році – дошку, присвячену Українській бойовій управі Легіону Українських Січових Стрільців, що розташовувалася у цьому будинку в серпні 1914 року. Нині тут – кафедра теоретичної фізики фізичного факультету ЛНУ імені Івана Франка.
7. Однією з найстаріших будівель на вулиці Драгоманова є будинок з вежею, споруджений у 1848-1849 роках за проектом архітектора Карла Гунглінґера під номером 19. За переказами, у вежі була астрономічна обсерваторія університету. На початку ХХ ст. у будинку містилося консульство Німеччини, а за радянських часів будівлю займали народний суд Червоноармійського району, технічне училище №6 та кафедра теоретичної фізики університету. У 2007-2012 роках віллу перебудували, додавши їй третій поверх. Нині тут розташовується один з корпусів фізичного факультету ЛНУ імені Івана Франка.
8. За адресою Драгоманова, 17 була вілла В’єчинських, проте до наших часів вона не збереглася. У 1990-х роках тут збудували новий корпус наукової бібліотеки.
9. На вул. Драгоманова, 48 розташована вілла Ґлонбінських, збудована у 1901 році за проектом Яна Шульца. Це один з перших зразків львівської архітектурної сецесії. У 1931 році її реконструював архітектор Вавжинець (Лаврентій) Дайчак. Перед Другою світовою війною на прилеглій ділянці планували спорудити будинок «Польського радіо Львів». У 1950-х тут була станція швидкої медичної допомоги.
10. Найпомітнішою будівлею на вулиці є палацик під №42. Цю пишно декоровану під бароко та класицизм еклектичну споруду збудували у 1897-1898 роках за проектом архітектора Владислава Рауша. На фасаді привертає увагу горельєфна композиція «Орфей» у тимпані фронтону авторства краківського митця Адольфа Пуца. Замовником і першим власником будинку був професор Львівського університету, геолог та географ Еміль Дуніковський.
11. Митрополит Андрей Шептицький придбав віллу для створення церковного музею, який з часом переріс суто церковні рамки і став збіркою витворів українського мистецтва не лише Галичини, а й усієї України. З 1913 року тут розташовується Національний музей. У 1930-х роках біля колишньої вілли Дуніковського за проектом архітектора Олександра Пежанського, сина будівничого університетської бібліотеки, збудували новий корпус Національного музею.
12. У 1935 році перед будинком музею було встановлено пам’ятник Андрею Шептицькому роботи скульптора Сергія Литвиненка. За радянських часів інституцію перейменували на Музей українського мистецтва, вилучивши зі збірок «ідеологічно шкідливі» твори мистецтва. Частину з них знищили, зокрема й пам’ятник митрополиту – у ніч з 9 на 10 серпня 1947 року.
13. Також на території музею є найперший та дуже оригінальний пам’ятник Петрові Прокоповичу – українському бджоляреві, основоположникові раціонального рамкового бджільництва. Встановлений у 1935 році пам’ятник та є точною копією Прокоповичевого рамкового вулика, прикрашений бронзовим медальйоном з профілем Прокоповича.
