Прикарпатець Михайло Вінтонюк вже приблизно п’ять років займається кушнірством у селі Корнич, що на Коломийщині. Чоловік шиє та реставрує старовинні кептарі.
Цій справі прикарпатця навчила донька майстрів-кушнірів Софії та Михайла Гнатюків — Марія Антонюк. У неї Михайло вчився приблизно пів року, а потім почав створювати власні кептарі, пише “Суспільне”.
“Почав це робити не задумуючись, випадково. Я віддавна старовинні речі скупляв якісь собі: сардаки, байбараки, кожухи для своєї колекції. Захотілося вшити кептар для себе, щоб мати що до церкви на Великдень одягнути. Тепер в мене нема цієї проблеми”, — розповідає Михайло Вінтонюк.
Свій перший кептар чоловік створив за три місяці. Це — копія кептаря майстра Михайла Гнатюка. Від нього у Михайла Вінтонюка є й кілька інструментів. Зараз над одним таким кептарем кушнір працює півтора місяця. Усі своє вироби виготовляє з овечої шкіри та натуральних матеріалів.
“Це натуральна овеча шкіра. Використовую тільки овечу. Нашиті орнаменти також зі шкіри. Каракуль — це з ягнятка, — розповідає майстер. — Овечу шкіру викроюю, зшиваю і потім оздоблюю цим орнаментом. Це все пришивається, тут немає ніякого клею. Все оце вручну пришивається голкою і ниткою. Це повністю все — ручна робота. Так як шили колись, так шию і тепер”.
Кожен кептар має різне оздоблення. Деякий час Михайло вивчав усі орнаменти і те, що вони можуть означати.
“Щось воно мало б символізувати. Єдине, що я дізнався, — кажуть, що це є ріжки барана, який одягає, годує. Ця силянка навкруги означає оране поле, яке годує людину. Це все пришивається, тут немає ніякого клею”, — розповідає Михайло Вінтонюк.
Кушнір повертає до життя старі і зношені кептарі. Спочатку їх треба добре відчистити спеціальним інструментом, а потім відбилити. Потім Михайло підшиває шкіру та прикрашає річ.
“Є такі, які не підлягають реставрації — зі старої баби дівку не зробиш. Хоча за деякі можна поборотися. Знаєте, очі бояться, а руки роблять, — говорить чоловік. — Є такі кептарі, коли я використовую пінцет, а є такі, що треба брати пласкогубці і голку, і тоді зашивати та прошивати. Є такі моменти, коли я сам доходив до того, як робити, щоб реставрація проходила швидше і краще. Були моменти, що псував кептарі, і я заходив у тупик”.
Зараз на відновлення одного кептаря Михайло Вінтонюк витрачає приблизно сім-вісім днів. Найстаріший кептар, який довелося відреставрувати чоловіку, — 140-річний, який знімали у фільмі “Тіні забутих предків”. У фільмі у ньому знімалася мама Івана Палійчука. У занедбаному стані цей кептар майстру привезли з приватної колекції.
Згодом Михайло Вінтонюк планує влаштувати виставку своїх робіт. Зараз у майстра є десять готових кептарів.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини