Згоріли один за одним: ексклюзивні подробиці загибелі від Covid-19 братів-лікарів в Україні

24545

В Україні два лікарі, брати Іван і Олег Гайди, померли від коронавірусу з різницею у два тижні. Один із них керував військовим шпиталем у Львові, другий працював хірургом у Черкасах.

Рідні підозрюють, що інфекцію медики підхопили на роботі. Дружини так не змогли з ними попрощатися, тому що теж заразилися COVID-19 і були госпіталізовані, передає Обозреватель.

Буквально згорів від хвороби

58-річний начальник Львівського військового шпиталю Іван Гайда хворобу відчув 1 червня. “Він зачинився в кабінеті й нікого не пускав. Потім стало відомо, що чекав результатів ПЛР-тесту. Близько 17-ї години йому принесли тест, який виявився позитивним. Іван відразу перейшов до іншого корпусу, де розташовані інфекційні бокси, більше у свій кабінет не повернувся”, – розповідає його друг і колишній командир, з яким служили на Тернопільщині ще з кінця 90-х.

Іван Гайда очолював Львівський військовий шпиталь

Син Івана Ярослав теж військовий хірург, зазначає, що батько буквально згорів від цієї інфекції.

“Спочатку він перебував у шпиталі у Львові. Але протягом тижня стан погіршувався. Було вирішено везти його до військового шпиталю в Київ. Але й тут не змогли врятувати. В останній день, 18 червня, перевили в Олександрівську лікарню, там і помер” , – уточнив він.

Займався відновленням поранених бійців

Ярослав каже, що батько був для нього найближчою людиною. “Він був найкращим, взірцем для мене, людиною, з якої брав приклад. Я пішов його стопами і став медиком у четвертому поколінні”, – згадує син.

Іван Гайда

Останні роки, коли в Україні почалася війна, Іван дуже багато сил і часу приділяв реабілітації поранених бійців.

“Він захистив кандидатську з реабілітації, створив у шпиталі відділення реабілітації, яке за рівнем можна назвати клінікою, є навіть басейн. Батько багато там працював, їздив із колегами за кордон переймати досвід, дуже часто мені про це розповідав. Спілкувався з бійцями. Адже незважаючи на свої посади, він був дуже простою людиною. Його мрією було згодом піти у відставку й повернутися в своє село під Бучачем, там, де жили його батьки”, – каже Ярослав.

Просив поховати в рідному селі

Івана поховали в тому самому селі, поруч із батьком і матір’ю. Його колишній командир розповідає, що після смерті матері Гайда постійно щось ремонтував у батьківській хаті.

“Приблизно рік тому він сказав, що якщо помре, щоб поховали поруч із батьками, так і сталося. Я пам’ятаю, яким був Львівський шпиталь до того, як туди прийшов Гайда. Він його буквально підняв із руїн. Зробив ремонт, намагався обладнати апаратурою. Шпиталь до Івана і після – небо і земля”, – каже військовий.

За словами колишнього командира, Іван Михайлович був дуже принциповим.

“Для нього існувало тільки чорне й біле. І все, він не поступався. Дуже наполегливий і послідовний. Але до людей ставився з повагою, ось таких називають “біла кістка”. Грубого слова або лайки від нього не почуєш”, – зазначає товариш.

Усі знали, що в понеділок до Гайди можна не звертатися, він проводив великий обхід у шпиталі. Заходив у кожну палату, спілкувався з пораненими бійцями, ставив питання, відповідав, якщо питали. Знав кожного з них.

У сім’ї не знають, коли й де Іван Михайлович міг підхопити вірус. “Ймовірно, на роботі. Хоча завжди був у захисті – маска, рукавички, халат. Але багато зустрічей, спілкування з рідними пацієнтів, із самими хворими. Найімовірніше, захворів на роботі”, – припускає Ярослав.

Дружина Івана Ольга не змогла бути на похороні, бо теж інфікована. Слідом за чоловіком її перевезли до Києва. Зараз її вже виписали з лікарні, два тести були негативними, і вона відновлюється після хвороби.

Хвороба була миттєвою

Не зміг бути на похоронах і його молодший брат, 52-річний Олег Гайда. 18 червня він дізнався про смерть рідної людини, але вже тоді відчував себе погано. Востаннє вони зустрічалися близько чотирьох місяців тому.

Олег Гайда завідував відділенням хірургії в Черкаському консультаційно-діагностичному центрі.

“19 червня ми відвідували захід у мерії – нагородження. Він був у стресі, бо помер його брат. Можливо, вже тоді у Олега Михайловича з’явилися перші симптоми”, – розповідає в.о. директора Черкаського медичного консультаційно-діагностичного центру Оксана Ковальова.

Олег був завідувачем хірургічного відділення центру. І тут теж не можуть зрозуміти, звідки в нього взявся коронавірус.

“Як і всі, працював у захисті. До нас приходять різні пацієнти, якщо бачимо симптоми, то відразу направляємо до інфекціоніста. Але відмовити в допомозі не можемо. 23 червня співробітникам його відділення провели ПЛР-тестування. У всіх результат був негативним, а у нього, єдиного, – сумнівно-позитивний. Наступного дня вже прийшов позитивний результат. А 25 червня Олег сам звернувся в обласну лікарню й госпіталізувався в інфекційне відділення”, – каже Ковальова.

Олег Гайда з дружиною і донькою.

Однак хвороба розвивалася миттєво, і вже 30 червня Олега Михайловича не стало.

Дружина Олега Людмила, яка працює ревматологом у центрі, зараз перебуває в інфекційному відділенні. Попрощатися з чоловіком вона змогла тільки через вікно.

Відновив відділення і операційну

Ковальова намагається підібрати слова, їй важко говорити, оскільки з Гайдами була знайома двадцять років.

“Ми дружили з ним, не тільки працювали. І дружину його теж знаю. Олег Михайлович – людина великої душі й енергії. Його колеги та підлеглі буквально обожнювали. Веселий, позитивний, завжди знайде підхід і до співробітників, і до пацієнтів. Він усе розумів із пів слова, знав, як залагодити конфлікт, розрядити ситуацію”, – уточнює жінка.

Олег, як і його брат, відновив відділення, зробив ремонт і обладнав операційну. Перед смертю він якраз усе закінчив і дуже радів цьому.

“Є лікарі, які вміють лікувати, але не вміють розмовляти з пацієнтом. А Олег Михайлович міг спілкуватися з людьми, донести до людини, що саме таке лікування їй потрібне. Адже стан пацієнта на 80% залежить від того, як його послухає лікар. Ну а як у хірурга в нього були просто золоті руки”, – зазначає Ковальова.

У самому центрі ще не можуть звикнути, що Гайди більше немає, кабінет пустує. У лікаря залишилися син і донька, обоє дорослі, пішли стопами батьків і працюють лікарями.