«Це небо і земля»: український медик про італійську медицину

Вони погодилися допомогти італійським лікарям, коли країна на Апеннінському півострові опинилася на межі катастрофи через коронавірусну інфекцію. При цьому здобули цінний досвід для України і довели: вирватися з пекла вірусу і не заразитися – можна.

«Вголос» поспілкувався з одним із українських медиків, який днями разом з командою українських лікарів-добровольців повернувся з охопленої коронавірусом Італії – Глібом Бітюковим – медбратом міської клінічної лікарні № 17 м. Києва. Та дізнався, які умови роботи лікарів в Італії, на скільки відрізняється медичне забезпечення обох країн та чому йому страшно за Україну.

Куди потрапила українська команда лікарів?

Наша команда складалася з 20 осіб: 10 вибрало МОЗ і 10 МВС. Це були лікарі та медсестри з різних лікарень України. Проте усі ми були об’єднані однією ідеєю: допомогти італійцям та одночасно навчитися самим.

Ми приїхали у місто Пезаро, розташоване на східному узбережжі Італії. Це за українськими мірками – районний центр. Коли потрапили у лікарню, де мали працювати, побачили багато пацієнтів, інфікованих коронавірусом, яких потрібно було рятувати. При цьому у медзакладі на той час надавали допомогу лише пацієнтам з коронавірусною інфекцією.

Звичайно, спочатку було трохи важко, поки не ознайомилися зі всіма процесами лікарні. Однак згодом ми акліматизувалися до їхніх лікарняних умов, а їхні медики переконалися, що нам можна довіряти і ми почали виконувати ту ж роботу, що й італійські медики. Спілкувалися, до речі, з італійськими колегами англійською, хоча, на жаль, не всі італійські медики нею володіють.

Яким є їхнє забезпечення і на скільки українська лікарня відрізняється від італійської?

Ти, як лікар, не відчуваєш потреби ні в чому. Те, що тобі потрібно, – йдеш і береш

В Італії забезпечення набагато краще, ніж у нас. Ти, як лікар, не відчуваєш потреби ні в чому. Те, що тобі потрібно, – йдеш і береш. І це стосується абсолютно всього: починаючи від пелюшок для пацієнтів і закінчуючи ліками.

Є складські приміщення, де є постільна і натільна білизна, пелюшки та харчування; є шафи з ліками, де є все необхідне в необмеженій кількості. І ніхто навіть не замислюється над тим, що треба щось продезінфікувати для того, аби використати це ще раз у роботі, як у нас. Італійські лікарі просто беруть усе нове на іншу зміну, а старе викидають.

Натомість в Україні дуже часто немає елементарних речей і їх пацієнти змушені купувати самі. Адже в нас важкі пацієнти, які інфіковані коронавірусом, розміщені у реанімаційних відділеннях. І проблема у тому, що у них у той час виникають інші складні стани. Відповідно за ними необхідний ретельний догляд, адже вони часто без свідомості і не можуть поїсти, помитися і сходити у туалет – все це має робити замість них медик. І для цього потрібна білизна, яку потрібно змінювати, протипролежневі матраци, аби не було ускладнень, пелюшки, харчування, часто спеціальне лікарняне (годування через зонд) тощо.

А цього усього у нас практично немає. Матраців немає взагалі, постільна білизна стара і часто рветься, пелюшок і памперсів немає теж, їх пацієнти купують. А цього всього зараз потрібно багато, добре хоч волонтери допомагають – завдяки ним медики в принципі і виживають. Але волонтери переважно допомагають одягом і засобами захисту для медиків, яких також не вистачає. А ліки, пелюшки і харчування – цим всім пацієнт переважно має забезпечити себе сам. Але жити за кошти волонтерів також весь час не можна.

Як виглядала робота медика під час робочої зміни?

В Італії медики мають усі необхідні засоби захисту. У них є і халати, і маски, і шапочки, і окуляри та рукавички. Все це одноразово, окрім окулярів. Все інше ти викидаєш, коли виходиш з відділення під час закінчення своєї зміни. Вранці вдягаєшся і йдеш у «брудне» відділення, де лежать інфіковані пацієнти. Відповідно, коли хочеш звідти вийти, маєш все це зняти і викинути. Потім, коли заходиш, мусиш вдягатися ще раз. Тому ми практично звідти за час зміни не виходили, бо для переодягання часто немає часу або банально – можливості, бо занадто багато роботи.

Зміна там трохи відрізняється від української. Доба розбивається на 3 зміни. У першій половині дня вона триває 6 годин (з 8:00 до 14:00 год або з 14:00 до 20:00 год), а вночі – 12 годин. В Україні, як правило, медики працюють або по 12 год, або по 24 год. Але коли ти у захисному одязі у відділенні з пацієнтами, хворими на коронавірус, важко протриматися на ногах тривалий час. Тим більше є ризик, що ти також підхопиш інфекцію. І це не травма, яку помічаєш відразу. Хоча у таких відділеннях дистанції між лікарями ніхто не дотримується, бо кожен одягнений у захисний костюм, але коли вже виходиш з відділення, небезпека залишається. Бо ти не знаєш, чи люди, які з тобою щойно працювали і вийшли з відділення, вже заражені чи ні. Але це питання свідомості кожного медика: дбати про себе та інших. Тому медики також поза лікарнею дотримуються дистанції, носять маски і дезінфікують руки досить часто.

Госпіталізація хворих на коронавірус, чи людей, у яких підозрюють інфекцію, суттєво відрізняється в Італії та в Україні?

Суттєво – зокрема тим, що в італійських лікарнях є відділення невідкладної допомоги. І це те, що в Україні планували створити, але так і не створили: деякі лікарні це роблять самостійно, але загалом по країні такої тенденції у нас ще немає. І це найбільша відмінність. У нас інколи його називають приймальним відділенням, але це зовсім різні речі. Це ж повноцінне відділення, де лежать пацієнти. У нас же приймальне відділення – це місце, куди приходить пацієнт, там його оглядає лікар і далі направляє його у якесь інше відділення. А за кордоном приймальне відділення – це повноцінне відділення з невеликою кількістю ліжок і всім необхідним обладнанням, аби надати допомогу просто там. Там можна проводити і незначні операції, рентгени, взяти всі аналізи тощо. І лікар такого відділення відповідно є універсальним медиком. А у нас треба ходити по різних кабінетах…

В Україні часто виникають скандали через відсутність тестів на виявлення коронавірусу. В Італії їх достатньо?

У лікарні, де були ми, тести робили абсолютно всім пацієнтам. Будь-якому пацієнтові, якого туди привозили з підозрою на інфікування, робити тест. Якщо він виявився негативним, то людину, якщо вона у неважкому стані, відправляли додому, якщо ж у важкому – її відправляли у іншу лікарню. Якщо тест виявився таки позитивним, пацієнта клали в ту лікарню, де були ми.

В Італії справді така критична ситуація зі смертністю та інфікованими?

В Італії готуються до другої хвилі коронавірусу

У них справді була дуже важка ситуація – без перебільшень. Коли ми приїхали туди на початку квітня, у лікарні було дуже багато інфікованих пацієнтів. При цьому кількість хворих збільшилась у 5-6 разів буквально за декілька днів. З одного реанімаційного відділення, в якому було 7 ліжок, в лікарні наступного дня зробили 5 реанімаційних відділень, де було вже 30 пацієнтів. Тоді ситуація була дуже критичною, зараз вона вже покращилась: набагато менше пацієнтів і більше людей одужує та все менше нових інфікованих. Тому можна сказати, що італійці у більшості цю проблему подолали. Але вони хвилюються через те, що все почнеться наново, коли люди почнуть виходити зі своїх домівок після карантину. Тому готуються до можливої другої коронавірусної хвилі: переформатовують відділення, аби швидко можна було прийняти нових пацієнтів.

Як переживали втрати в емоційному плані?

Коли ти працюєш медиком, зі смертю зіштовхуєшся часто. Особливо, якщо працюєш у таких відділеннях як інтенсивна терапія чи реанімація, де найважчі пацієнти, то, на жаль, трапляється так, що частина з найважчих пацієнтів не виживає. В Італії, правда, на відсоток смертності від коронавірусу впливає те, що там багато вікових пацієнтів. Та протягом свого професійного життя просто звикаєш, що пацієнти помирають, хоча все одно дивитися на це кожного разу важко. Хтось із пацієнтів тобі закарбовується в пам’яті краще. Мені, наприклад, запам’ятався хворий, якому було 73 роки, хоча на перший погляд – понад 50. Я здивувався, на скільки молодо він виглядає у порівнянні з іншими. І після того, як я повернувся в Україну, на жаль, не знаю, як далі склалася його доля, адже він потрапив у відділення інтенсивної терапії.

В Італії багато медиків інфікувалися за час роботи із пацієнтами, хворими на коронавірус?

Загалом заразились коронавірусом близько 8,3% італійських медиків. А в Україні зараз вже близько 20%

Загалом з усієї кількості інфікованих пацієнтів на початку епідемії заразились коронавірусом близько 8,3% медиків. Пізніше цей відсоток зменшився до 7. А в Україні зараз вже близько 20% медиків інфіковані, а якщо взяти конкретно Рівненську та Тернопільську області – то й 40%. В Італії загалом інфекцію підхопило менше медиків.

Ви писали, що вам страшно за Україну? Чому?

У нас лікарі та медики – професіонали і знають та вміють не менше, ніж італійці. Але забезпечення нашої системи охорони здоров’я кардинально відрізняється.

В українських медзакладах може не бути навіть шприців чи рукавичок, я вже мовчу про дихальні трубки і т.д. Кількість місць ми ще зможемо збільшити, але чим забезпечувати хворих? Як хворих, які лежать у важкому стані, забезпечити киснем, бо в нас всі ці необхідні апарати у катастрофічно застарілому стані. В італійській лікарні запуск у дію кисневого крану займає секунди, а в українській лікарні спочатку треба піти і знайти якийсь перехідник, потім отримати ще кілька проблем, як це все запровадити у дію – і це займає тривалий час і впливає на якість лікування. І коли про це все думаєш – це справді страшно.

Чи цікавились італійські медики нашою системою охорони здоров’я?

Звичайно. Перш за все тим, як ми надаємо допомогу пацієнтам, чи схожі наші відділення на їхні. Також їх цікавила оплата праці нашої роботи в Україні. (Бітюков написав у себе на “Фейсбуці” відповідь італійському медику, коли та запитала про зарплати лікарів в Україні: “Лікарі отримують близько 200-400 євро, медсестри трохи більше ніж сто євро – за місяць”. “Ви божевільні?”, – перепитала вона, – ред.) Мушу тут зауважити, що робота загалом, яку виконує італійський та український медик, майже однакова. А от забезпечення медичне та зарплати – відмінні, м’яко кажучи. Їхній середній медичний персонал (медсестри і медбрати) отримує близько 1,6 тис євро в місяць. А за те, що вони зараз працюють з інфікованими пацієнтами, отримали надбавку у розмірі близько 200-300 євро. Тобто зараз вони отримують 1,8-1,9 тис євро. Тому італійські медики не думають весь час про те, чим нагодувати сім’ю, вони сконцентровані на своїй роботі. Хоча ціни в Італії вищі, ніж в Україні, пропорційно вони можуть дозволити собі значно більше. Тому, звісно, їх дуже дивувати наші зарплати: італійці просто не розуміли, як за такі гроші можна вижити.

Днями Ляшко анонсував масове тестування на імунітет від коронавірусу. На скільки такі дії і діагностика змінять ситуацію в Україні?

Протестувати значну кількість осіб можна, це не складно, питання тільки у бажанні та правильності і послідовності дій. Адже станом на зараз дії МОЗ не стимулюють масове тестування. Відтак, треба максимально спростити процедуру та прописати все по кроках.

Хто свідоміше ставиться до коронавірусної загрози: українці чи італійці?

Італійці. Сама свідомість громадян в Італії вища. У цій країні, коли ми приїхали і переїжджали з одного узбережжя на інше (перетнули країну наскрізь), не побачили жодної людини.

При цьому на їхніх дорогах практично немає машин. Натомість коли я повернувся в Київ, був вражений заторами на дорогах. Та й у тій же нашій столиці заходиш зараз у будь-який магазин – і там практично весь час багато людей.

Українці самі створюють небезпеку

В Україні просто свідомість людей інша. Я не кажу про те, що карантинні заходи мають бути драконівськими і треба у всьому людей обмежувати, але наші люди мають усвідомлювати всю небезпеку ситуації. Якщо глянути на Швецію, де не такі суворі карантинні заходи (відкриті дитсадки, ресторани), там у мешканців свідомість інша, але вони тримають дистанцію одні від одних. А в Україні самі люди створюють небезпеку. І коли дивишся, як українці пішли гуртом до церкви під час карантину, думаєш: «Ну як в такому разі можна зменшити захворюваність, якщо вони всі йдуть і цілують один хрест у храмі?». Хоча в нас таки варто було би створити більше умов для бізнесу, особливо малого, бо він вмирає. Але люди мають бути дуже свідомими.

На скільки для вас цінний цей італійський досвід?

Ця поїздка була для всіх українських медиків дуже насиченою і корисною, адже ми ознайомилися з роботою італійських медиків – і навчання та досвід були дуже корисними. І те, що в Україні ця епідемія спалахнула пізніше, дало нам шанс навчитися на прикладі інших країн. А це важливо – задля життя і здоров’я українців.

Що потрібно змінювати в українській системі охорони здоров’я, зважаючи на ситуацію, яку спричинив коронавірус?

Українській системі охорони здоров’я справді потрібно стати системою. Бо у нас є окремі лікарні, відділення, лікарі – десь лікують гірше, десь краще. Однак немає загальної системи охорони здоров’я, в якій ти можеш бути впевненим. Впевненим у тому, у будь-якому населеному пункті України отримаєш однакове медичне обслуговування. А в нас виходить так, що ти індивідуально домовляєшся з якимось лікарем, бо знаєш, що він лікує краще, в одному відділенні умови кращі, а в іншому гірші…

В Італії такого немає – там все працює системно. І що важливо: рівень знань італійських медиків та українських не суттєво відрізняється, хіба що рівень медзабезпечення. А от спілкування між лікарем та пацієнтом відрізняється дуже суттєво. Італійські лікарі більш відкриті і по-іншому ставляться до своєї роботи. Та й італійці більше довіряють лікарям, ніж українці.

Марія Волошин, ІА «Вголос»

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини