“Коли герої війни публічно спілкуються мат-перемат, то це не альо”- Остап Дроздов

Львівський тележурналіст Остап Дроздов висловив свою думку стосовно героїв війни. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook:

“Відбілювання. Відбілювання ветеранського руху – ось чим треба займатися людям війни, котрих ще донедавна вважали героями. Створення стійких антивоєнних (глибинно антиукраїнських) стереотипів – ось чим цілеспрямовано займається система.

Людям, які пройшли війну, треба замислитися. Станом на нині ви програЄте протистояння з системою, і ви його прогрАєте, тому що суспільство вас здало. Натомість зелена система взяла свідомий курс на десакралізацію людей війни. І найгірше те, що для цієї десакралізації предостатньо підстав, якими можна вигідно орудувати.

Ми якось прогавили той момент, коли можна було тверезо рефлексувати на тему героїв. Це безумно складна тема, тому що сама по собі війна – це енергія агресії, жорстокості, мілітарі, радикалізму. Ми (світські люди не війни, люди клавіатур, люди книг, люди рутини) можемо лише красиво говорити про війну, іноді її романтизувати, іноді навпаки вульгаризувати – але факт залишається фактом: війна на самих початках втягнула в себе нішеві, ідеологічні, парамілітарні, ультра-середовища, і це більш ніж природно. Так, героями війни є відверті нацики. Так, героями війни є ультраси. Так, героями війни є ідеологічно накачані середовища з расистськими, гомофобними, ксенофобними, лівацькими та іншими нахилами. Так, героями війни є представники специфічних субкультур. Це неминуче стається у всіх країнах, куди зненацька приходить війна: першими активізовуються саме ці маскулінні середовища. Дискредитувати їх – раз плюнути. Лякати ними – раз плюнути. Використовувати їх – сам він велів.

«Захопившись ультранаціоналістичними течіями» – це звинувачення тепер лягло на кожного, хто позаду має передову. Все ясно як Божий день: усю тему війни система свідомо звужує до ультраправих. Цього не можна допустити. Не можна всю тему збройного антиросійського опору звести до “захоплених течіями”. Мусять своє слово сказати й інші герої війни, освічені, розумні, патріотичні, глибокі, з широким мисленням, незаангажовані політично. Вони мусять відвоювати звання «герой війни», інакше вся війна стане трофеєм одного з середовищ, якому, безумовно, треба щодня дякувати за проявлений чин, але водночас просити не монополізовувати тему війни.

Це неприємно. Але ветеранський рух мусить пройти своє горнило очищенння. Планку «героя війни» треба піднімати. Вибачте, але коли герої війни публічно спілкуються мат-перемат, то це не альо. Коли герої війни за 200 доларів ідуть на замовні пікети проти забудовників, то це не альо. Коли герої війни беруть участь у нальотах, це теж не альо. Таких «не альо» назбирається сотні, тому що герої війни – це не покращені версії людей із лабораторій, це звичайні грішні люди. Просто час настав такий, що система буде масовано вкидати в медіа усі приклади «не альо» зі зрозумілою метою. Самоочищуватися героям війни доведеться, як не крути. Інакше – повна маргіналізація. Ну або давайте визнаємо, що сидіти в кишені в окремих міністрів – це теж вибір. Чи продавати свої послуги.

Навіть якщо атовцям і вдасться відбити Ріффмастера, то все одно це нічого не міняє. Запущено маховик дискредитації. Всі резонансні кілерські та розбійні справи будуть вішатися на людей війни. З одиничних випадків буде малюватися цілісна картина, в якій герой війни – негативний демонізований персонаж. Це ідеально лягає на напівватне суспільство, яке устало от войни.

Тож герої війни опинилися наодинці з системою, яку вони, власне кажучи, й захищають. Система стоїть у них за спиною і точить ножі. Останні роки герої війни самі себе зупиняли від активних дій усередині країни – мовляв, поки існує зовнішній фронт, доти не можна відкривати внутрішній. Змушений розчарувати. Зовнішній фронт не має сенсу, якщо система, яку ви бороните, вас пожирає. Навпаки: якщо всередині країни не припинити дискредитацію людей війни – то ця війна буде потрібна лише їм. Система якраз цього й хоче – аби поки герої тримають зовнішній фронт, їх можна було спокійно вставляти на внутрішньому.

Країна, яка так легко здає своїх героїв, ні на що не заслуговує. Участь у війні – це не алібі. Але й участь у війні не може бути звинуваченням. Я не певен, що на карті світу є ще одна така країна, яка так заповзято взялася знищувати тих, хто 5 років тому цю країну врятував.”

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини