Трендом першої половини літа 2019 року справедливо можна вважати “Слугу народу”. Зашкварні й не дуже політики всіх масштабів просто ринулися до партії Володимира Зеленського, аби майже зі 100% впевненістю отримати квиток до Верховної Ради.
Зараз же це фракція монобільшості, яка безпосередньо творить державну політику. Водночас майже кожен пленарний тиждень закінчується для політсили скандалом — резонансними висловлюваннями Богдана Яременка або відверто недоречними порівняннями “формули Штайнмаєра” з надувною лялькою від нардепа Миколи Тищенка, – пише obozrevatel.
— Юліє, як я розумію, ви прессекретарка не тільки фракції “Слуга народу”, але й особисто Давида Арахамії?
— Я прессекретарка фракції. Та оскільки в нас найбільша група в історії України — 252 народні депутати, то насамперед я забезпечую комунікацію її керівництва зі ЗМІ. Природно, якщо до мене звертаються журналісти з проханням налагодити спілкування з іншими нардепами — я завжди допомагаю. Це моя робота.
— Якщо коротко, в чому полягає ваша робота?
— Я відповідальна за інтерв’ю, координацію ефірів, відеокоментарі, організацію брифінгів, розгляд запитів від журналістів. Мій робочий день починається з першого дзвінка журналістів, часто о 7:00 вранці й закінчується вночі. Загалом, так у нашому медіаофісі працюють усі.
Щотижня ми формуємо медіаплан, але це всього лише 10% публічної активності наших депутатів. Щодня – новий інфопривід, тому потрібно бути в курсі всіх процесів, які відбуваються в країні. Упродовж дня надходить майже пів сотні запитів щодо інтерв’ю та запрошень на ефіри. Фаворити ЗМІ за кількістю запитів — Арахамія, Корнієнко та Верещук.
— Скільки повідомлень надходить щодня на всі месенджери?
— Десь, напевно, понад дві сотні. З них відсотків 25 — запити від журналістів друкованих ЗМІ, на ефіри. Решта — повідомлення від осіб, яких я не знаю, але які стверджують, що десь знають мене і їм щось потрібно: працевлаштувати, з кимось звести, щось вирішити. Зрозуміло, що всі вони відправляються в бан. Саме тому я вибрала для себе два мессенджери для зв’язку. Всі інші не читаю, оскільки фізично не встигаю.
— Тобто ви особисто знаєте кожного депутата від “Слуги”?
— У нас навіть не всі члени фракції між собою знайомі. Якось на засіданні підходить до мене один і просить підписати його законопроєкт. Я запитую: “Підписати, як хто?”. Той відповідає: “А ти хіба не депутатка?”. Тому парламентарі між собою знайомляться.
Згадайте свій шкільний клас із 30 учнів. Могли ви за місяць усіх вивчити? А тут 254 людини. Що стосується мене, я знаю тих, з ким ми пройшли все з першого дня виборчої кампанії. Переважно, це люди зі списку. Це ті експерти, яких ще раніше представив Володимир Зеленський.
З ними я першими познайомилася. Плюс, з деякими ми бачилися раніше, оскільки разом брали участь у різних освітніх програмах або були колегами по цеху, коли я працювала журналісткою. З мажоритарниками перша зустріч відбулася пізніше — у Трускавці.
— Чи легко потрапити до “Слуги народу”? Стільки осіб зібралося випадкових. Як ви їх знайшли? Через оголошення, знайомства?
— Ми вже неодноразово відповідали на це питання. По-перше, частина депутатів, які пройшли за списком “Слуги народу” — це люди, які були в складі команди Володимира Зеленського під час виборчої кампанії, керівники регіональних штабів, а також експерти, яких президент представив громадськості перед першим туром виборів. Також у нас на сайті була можливість залишити заявку, де потенційний кандидат мав запропонувати своє бачення концепцій законопроєктів і обґрунтувати їхню необхідність. Я знаю тих, кого відібрали у такий спосіб.
— Вони подавали законопроєкти?
— Так, концепції законопроєктів, і був реальний відбір.
— Я теж був у Трускавці, і мені здалося, що є багато випадкових людей.
— Випадкових взагалі не буває. Це соціальний ліфт.
— Чим ви займалися до того, як стали прессекретаркою фракції “Слуга народу”?
— З 2008 по 2015 роки я працювала парламентською кореспонденткою в різних виданнях: “РБК-Україна”, “Фокус”, Esquire. Писала як про життя всередині Ради, так і різні інсайди. У мене, наприклад, у Esquire була ціла рубрика під назвою “Таємний агент у ВР”, де я публікувала підслухані в кулуарах розмови народних обранців. Але без прізвищ. Хто був у темі, той розумів, про кого йшлося.
До речі, ніхто зі співробітників журналу, крім головного редактора, не знав, хто веде цю рубрику. Також я працювала і в пресслужбах політиків. У 2015 році вирішила відкрити бізнес. Зареєструвала власний бренд одягу, запустила виробництво з нуля. І чотири роки перебувала поза політичним життям.
— Коли з’явилося бажання працювати в “Слузі народу”?
— Рішення закрити робочий бізнес не було простим. Упродовж чотирьох років я емоційно вигоріла у своєму проєкті. Зароблені з нього кошти вже перестали приносити задоволення. Наведу один приклад. Одного вихідного у мене була запланована видача сукні клієнтці, в якій наступного дня вранці вона мала відвідати благодійний сніданок.
Ми домовилися, що вона забере вбрання вдень, а та натомість приїхала о 22:00 ввечері й пояснила це тим, що збирала свою дитину на канікули до Швейцарії. Тієї миті я подумала, що, напевно, я погана мама, тому що мій чотирирічний син мене не бачить. Просто, коли ти вигораєш на роботі, то пишеш заяву про звільнення і йдеш, а коли ти вигораєш у бізнесі – рішення ухвалюються значно складніше. Тому що є зобов’язання, є люди, які на тебе працюють.
Новорічної ночі я почула заяву Володимира Зеленського про намір іти в президенти і повірила йому. Тоді я на повному серйозі сказала чоловікові, що буду працювати в його команді.
— Коли стало зрозуміло, що Володимир Зеленський перемагає, з’явилося дуже багато охочих потрапити до його команди.
— Першого дня туру виборів я опублікувала на своїй сторінці у Facebook обкладинку “Зе!Команда”. Протягом двох годин із друзів мене видалили майже 150 осіб. В особистих повідомленнях і коментарях я почала отримувати образливі речі, мовляв, вважали мене розумною людиною, а виявилася дурепою, якщо підтримую Зеленського. Хтось просив пояснити свою позицію. І щоб не відповідати всім, я написала пост про те, чому Зе.
Попри те, що раніше моя сторінка не була публічною, а крім фото суконь мого виробництва там нічого не було, публікація набрала майже тисячу лайків і поширень. Потім я написала Дмитрові Разумкову, що незалежно від результатів другого туру президентських виборів…
— Та там вже й так зрозуміло було, хто переможе. Багато шукали виходи на партію. Не завжди це було просто. А ви просто написали Разумкову?
— Ну, не зовсім. З Дмитром до цього ми знайомі не були. Я написала йому у Facebook і запропонувала свою допомогу, розповіла про досвід роботи та запевнила: якщо потрібен буде відповідальний і ефективний співробітник, то це я! Дивно, але він відповів того ж дня, домовилися про зустріч через тиждень.
Вона, щоправда, не відбулася, але Дмитро перетелефонував і сказав, що зустрінемося після виборів. Але відразу після них я познайомилися з Євгенією Кравчук, і, власне, через неї потрапила до пресслужби партії. Першого дня роботи в офісі зустріла Разумкова на кухні, а той мені: “У нас сьогодні хіба зустріч?”. А я відповідаю: “Я вже тут працюю”.
— Яку зарплату запропонували? Чим ви займалися в пресслужбі?
— Про гроші взагалі не йшлося. Я готова була й підлогу мити, мені неважливо було, яка буде посада. Все, що цікавило, — щоб у країні почалися зміни. Тому мені запропонували писати тексти, це я й робила.
— Разумков змінився за ці пів року?
— Точно можу сказати, що не втратив людське обличчя. Ось він зараз і тоді, коли йому писала у Facebook, — один і той же чоловік. Нещодавно у нього був день народження, ми ходили його вітати, і я побажала йому залишатися таким, як він є, не зіпсуватися. А він попросив говорити йому, якщо раптом щось подібне будемо помічати в його поведінці. Бо посада дуже впливає на людину, у деяких виростають крила, а у когось дах тече. Я не одне скликання в парламенті і бачила різне.
— Ви сказали, що є ті, у кого виростає корона і дах тече. Вони є в партії “Слуга народу”?
— Такі особи в цьому парламенті є. Вони були попереднього скликання й будуть наступного. Це питання не політики чи ідеології, а психології. Просто люди по-різному переносять зустріч із владою.
— Хто це?
— Це різні парламентарі з різних фракцій.
— Ви бачили чотири скликання Верховної Ради, чим це відрізняється від попередніх?
— Тим, що депутати ходять на роботу і голосують. Раніше вони відвідували Раду, аби вигуляти туфлі й сумки, якщо взагалі з’являлися. Повирішувати свої питання. А зараз ходять на роботу. Голосують за законопроєкти. Нещодавно мені поскаржився один із наших, що ноги затікають сидіти в сесійній залі, а вночі доводиться ще й проєкти законів писати.
— Кажуть, що кожного скликання все менш підготовлені люди?
— Я не згодна. Зараз я бачу багато підготовлених.
— А вони читають законопроєкти?
— Я навіть більше скажу — вони їх пишуть. Якщо минулих скликань парламентарі з хорошою англійською та іноземним дипломом були, наче музейні експонати, то зараз це набір основних компетенцій сучасного депутата.
— Є дуже дивні народні обранці. Наприклад, Микола Тищенко. Чому він так часто лажає? Об’єктивно, на рівному місці створює інформаційний привід, порівнюючи “формулу Штайнмаєра” з насосом.
— Кожен по-своєму переживає процес адаптації. Микола раніше займався бізнесом, працював на телебаченні, звик бути гострим, скандальним. Але подобається він комусь чи ні — за нього проголосували люди на його окрузі.
— Виборці підтримували бренд “Слуга народу”.
— Так, вони підтримували бренд. Багато депутатів “Слуги народу” стали ними тільки завдяки особі Володимира Зеленського.
— Зайшов на сайт Верховної Ради, взяв двох нардепів від вашої фракції: Павла Фролова та Ірину Аллахвердієву. Павло подав величезну кількість проєктів законів, Ірина — жодного. Чому така різниця в продуктивності?
— Складно порівнювати двох чиновників. Павло – кар’єрний службовець, який працював у апараті Верховної Ради. Аллахвердієва – людина з бізнесу. У нас не стоїть завдання заспамити Верховну Раду законопроєктами. Якщо Ірина ще нічого не зареєструвала, то це ще не робить її поганою депутаткою.
— Є в “Слузі народу” групи впливу, окремі члени всередині фракції входять до цих об’єднань?
— У нас є група впливу. Вона одна — керівництво фракції. Глава, перший заступник, і 15 заступників. Водночас кожен депутат теж сам по собі є групою впливу. Тому що у нас ніхто нікому не забороняє говорити. На засіданні фракції кожен може висловити свою думку.
— Маю на увазі ті групи, які, наприклад, у готелі “Україна” збираються по 50 осіб.
— Я про ці зібрання нічого не знаю. Якщо ми з депутатами сходили до бару на коктейль, це теж вважається групою впливу, чи як?
— Наприклад, Дубинський писав.
— Я не встигаю стежити за всім, хто й що пише. Якщо і є такі зустрічі, то вони проводяться з усією фракцією, іноді їх відвідує президент. Кожен може поставити главі держави будь-яке, навіть найбільш незручне, питання, і той відповідає.
— Ви також кандидатка у депутатки, 146 місце в списку. Є ще шанси потрапити до парламенту в ролі народної обраниці?
— Я і зараз гармонійно почуваюся.
— Відмовитесь, коли надійде черга?
— У такому разі буду думати.
— Вас часто порівнюють із прессекретаркою президента Юлією Мендель?
— З Юлею ми не так давно спілкуємося, раніше були знайомі лише у Facebook. Я не знаю, чи коректно мені коментувати її роботу, оскільки ми одна команда. І я точно не знаю, у кого труднощі в спілкуванні: у Юлі з журналістами або у журналістів з нею. Оскільки я не бачила ситуацій загалом, а тільки те, що показували на відео. У будь-якому разі мені дуже хотілося б, щоб цих труднощів не було ні у кого.
— А чи були ситуації, коли журналісти поводилися неналежно?
— Ситуації бувають різні. Журналісти такі ж люди, як і всі інші. У вас були ситуації, коли ви приходите в паспортний стіл робити документи, хтось поводиться належно, а хтось ні? Це стосується і співробітників паспортного столу, і клієнтів. Це все питання психології.
— Добре, таке питання — чи скидає вам Офіс президента темники? Щось коментувати так чи інакше?
— Немає жодних темників у нас, немає. У нас є методичні роз’яснення. Є секретаріат фракції, який допомагає депутатам забезпечити їхню роботу.
— Я читав: позиція така, говорити так.
— Дивіться, темники — коли про щось забороняють говорити. Якщо подивитися на нашу фракцію, то у нас повна внутрішньопартійна демократія. Кожен говорить, що хоче. Якби у нас були темники, навряд чи Микола Тищенко, відповідаючи на питання про формулу Штайнмаєра, говорив би про насоси.
— Може, ця внутрішньопартійна демократія шкодить місцями? Коли некомпетентні коментують? Один стверджує одне, інший — інше.
— Це вільна країна, люди говорять те, що вважають за потрібне, і цього робити їм ніхто не забороняє. На засіданнях фракції за участі президента кожен може вийти до мікрофона й задати питання главі держави.
— Чи у всіх депутатів є можливість достукатися?
— Кожен має можливість подискутувати, висловити свою думку. У цьому плані все добре.
— Як ви стежите за новинами, формуєте інформаційний порядок?
— У нас є моніторинг, ведеться ефірний план. Ми знаємо, де наші депутати, як виступають. Ми бачимо всі новини.
— Якщо пройдете в парламент, у якому комітеті хотіли б працювати?
— Регламентному. Я за освітою юрист і, пропрацювавши стільки років журналісткою в парламенті, змогла його вивчити. Все життя ненавиділа прогульників і кнопкодавів. Ми вже боремося з ними, як бачите.
— Якщо рейтинг президента буде різко падати, чи збережеться фракція? Ось зараз він прийде до парламенту, покаже на будь-якого нардепа і скаже, що той “розбійник” і все. Це клеймо без розбору.
— Президент користується великою довірою всередині фракції і в країні. Він робить те, що обіцяв людям, і я не бачу причин, через які його рейтинг має падати.
— Чи руйнують фракцію Дубинський і Бужанський?
— Потрібно відходити від радянського підходу про те, що якщо у особи не така думка, як у всіх, то вона обов’язково щось руйнує.
— У чому несамостійність Верховної Ради? У тому, що Офіс президента подає президентський законопроєкт, а Верховна Рада сидить у турборежимі до другої ночі і розглядає його. Саме ті, які важливі Офісу.
— У цьому немає нічого дивного. Володимир Зеленський і партія “Слуга народу” – це одна політична команда. Вони йшли на вибори з однаковими ідеями. Тому закономірно, що підтримуються ініціативи один одного. Було б дивно, якщо було інакше.
— Якщо депутат не хоче, то він може не голосувати?
— Вони, по-моєму, так і чинять.
— Депутати можуть утриматися або виступити проти?
— Голосувати — це обов’язок депутата. І у нього є право вибору, на яку кнопку натискати: зелену, жовту чи червону.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини