У Яворівському національному природному парку живуть нащадків диких коней-тарпанів. Журналісти Гал-інфо 11 липня, мали чудово нагоду познайомитись ближче з чорногривими.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про захист тварин від жорстокого поводження” виховання гуманного ставлення до тварин є важливою складовою етичного, культурного та екологічного виховання громадян, передбачає формування високого рівня еколого-етичної свідомості та культури громадян. Власне така модливість, познайомитись ближче з унікальними тваринами є і на Львівщині.
Мова йде про рекреаційний об’єкт Яворівського національного природного парку – “Оселя Розточчя”. Цей об’єкт входить до складу Міжнародного Біосферного резервату «Розточчя» та функціонує під егідою ЮНЕСКО. Тут діє «Центр з розведення та збереження нащадків диких коней тарпанів», в якому утримуються нащадки диких коней-тарпанів.
Центр створено у 2009 році за прикладом відтворення популяції нащадків диких коней-тарпанів у Розточанському національному природному парку (Республіка Польща), що поблизу міста Замость.
«Ми завезли цих коней з Росточанського національного природного парку для збереження генофонду нащадків диких коней-тарпанів, розвитку кінного туризму, рекреації та екоосвіти у Яворівському національному природному парку. Спочатку налічувалось 4 особини. Для них тут був облаштований маленький вольєр, проте зараз його площа налічує 5,5 гектарів. Ми плануємо збільшити цю площу утричі», – розповів Біляк Михайло, директор Яворівського національного природного парку, Заслужений природо охоронець України.
Зазначимо, що польськими вченими на генетичному рівні доведено походження цих тварин від дикого коня тарпана. Ця порода коней є унікальною та використовується в наукових, екоосвітніх, атракційних, і господарських цілях.
Сьогодні у парку налічується вісім голів коней – нащадків дикого тарпана. Дорослих особин – 6, із них 5 – кобили (Тіберія, Турна, Міка, Тіна, Тоніка) і жеребець (Троль) та 2 лошатка.
У парку використовується змішаний – вольєрно-конюшневий спосіб утримання даних коней. Для цього в урочшці «Мочарі» Млинківського ПНДВ облаштовано не лише загін, але й збудували нову конюшню.
За словами головного природознавця Яворівського НПП Ігоря Плесака, з листопада по квітень коней годують сіном, жеребих кобил підгодовують зерном вівса та коренеплодами (морква, буряк).
З кінця квітня до початку листопада коні постійно знаходяться на випасі, живляться зеленою травою та листям дерев і чагарників. Оскільки, площа вольєрів є недостатньою для повного забезпечення коней пасовищною травою, то їм додатково згодовують по 10-15 кг зеленої маси.
Водночас, варто зауважити, що дорога до Центру вщент розбита, що зменшує кількість охочих побачити на власні очі нащадків диких коней-тарпанів. Тому директор Яворівського національного природного парку Біляк Михайло звертається до влади, з проханням розвинути інфраструктуру – побудувати дорогу.
Довідка ЛОДА. Історія походження. Вимерлий європейський дикий кінь (Equus caballus férus – кінь дикий, або тарпан (інколи розрізняють лісову і степову форми), невеликий на зріст (висота в холці 107 -130 см). однією з ознак, окрім малого зросту, є наявність темного «ременя» уздовж хребта, а також відсутність чілки і неповисла грива: Травоїд – у минулому досить поширений у Степу і Лісостепу Європи.
Тарпани були маленького зросту з відносно товстою горбоносою головою, загостреними вухами, густою короткою хвилястою, майже кучерявою шерстю, яка сильно подовжувалася взимку, короткою, густою, кучерявою гривою і хвостом середньої довйжини. Влітку колір був рівномірний чорно-бурий, жовто-бурий або брудно-жовтий, взимку світліший, мишачий (мишаста масть) з широкою темною смугою вздовж спини. Ноги, грива та хвіст – темні. Густа шерсть дозволяла тарпанам переживати холодні зими. Міцні копита не вимагали підков.
Тарпани водилися табунами, іноді по кількості табунів, які розпадалися на менші групи з жеребцем на чолі. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі.
Історія знищення. Загальноприйнято вважати, що тарпани вимерли через оранки степів під поля і їх витіснили стада домашніх тварин, які займали пасовища і водопої. Через те, що ці коні надавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля.
Спроби відтворення виду. У польській частині Біловезької Пущі з особин, зібраних по селянських господарствах (у яких в різний час опинилися тарпани і дали потомство) були штучно відновлені, так звані тарпановидні коні, що зовні виглядають як тарпани і відпущені на волю.
Раніше коней з ознаками диких тарпанів використовували на різних сільськогосподарських роботах. У даний час цю породу, переважно, використовують в атракційних цілях – їзді в легкій упряжі, а також утримують в вольєрах для показу, як коней, що в найбільшій мірі зберегли ознаки зниклого тарпана.
Утримання та годівля. Нащадки коня тарпана характеризуються невибагливістю до умов утримання та годівлі. Застосовуються три основних способи утримання даної породи коней: резерватна, вольєрна (загінна) та утримання в конюшні.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини