Як ветеран АТО почав вирощувати полуницю і що з цього вийшло

Ветеран АТО Микола Стецьків називає себе “дитям асфальту” — народився і виріс у панельній багатоповерхівці. Однак повернувшись зі Сходу Микола разом з родиною почав займатись вирощуванням полуниці. За словами самого ветерана, це вийшло випадково, але перетворилось у сімейний бізнес.

У розмові з Delo.UA Микола розповів, скільки коштів потрібно для того, щоб розпочати полуничний бізнес та як їх знайти.

З чого все починалось
Я народився і виріс у Львові. У панельній 9-поверхівці мені не вистачало контакту з природою. Ще перед Майданом ми з дружиною обговорювали можливість оренди невеликої ділянки для садівництва. Дуже хотілося, щоб мої діти були ближчі до землі, ніж я в дитинстві.

З початком Революції Гідності я почав багато часу проводити в Києві. Відразу після кримських подій вирішив стати солдатом. Навіть пішов до військкомату, але мене не взяли, адже у мене четверо синів. Тому почав шукати інші варіанти. Для мене було надзвичайно важливо потрапити на фронт. Записався добровольцем у полк “Львів”. Два місяці провів на тренуваннях, потім відбув три ротації на Сході. Всього провів на фронті 6 місяців.

Мене часто запитують, чому я поїхав на війну. Все просто. В іншому випадку мені було б важко дивитись в очі своїм дітям.
У березні 2015 року я повернувся додому. Дружина попросила, щоб я більше не їздив на фронт. Я погодився, адже розумів, що мушу дбати про свою родину.

Спершу мені було дуже важко вдома — був дуже сильний контраст між тим, що я побачив на Донбасі, і життям у Львові. В мене пішло два місяці, щоб знову адаптуватись до мирного життя. Я зрозумів, що без своєї справи мені буде дуже складно будувати нормальне життя.

Замість цементу — полуниця
У 2015 році я став на облік у центрі зайнятості. Там мені й запропонували розпочати власну справу. Думка почати свій бізнес здалась мені надзвичайно цікавою.

До цього я займався ремонтними роботами. Мене добре знали у Львові і за кордоном. Дорогою на роботу читав багато бізнес-літератури. Сильне враження справила книга Роберта Шарма “Монах, який продав свій Ferrari”, яка, можна так сказати, змінила моє життя.

Ми з дружиною почали думати, чим би зайнятися. За рік до цього ми орендували у знайомих сотку землі і засадили її полуницею. Ягода гарно вродила, діти були в захваті. Тому вирішили, що будемо займатись полуницею. Все здавалось так просто. Проста бізнес-модель, що не потребує суттєвих фінансових ресурсів.

Для розвитку полуничного бізнесу мені потрібно було вирішити земельне питання.  Я звернувся в Львівську міську адміністрацію, де мені запропонували три земельні ділянки. У Раковецькій сільській раді мені виділили безкоштовно 10 соток землі як ветерану. Ще 20 соток я орендував поблизу у своїх побратимів, які також отримали свої ділянки в рамках державної підтримки ветеранів.

Назву фермі допомогли придумати друзі. Ми розглядали декілька варіантів — “Ягідна фазенда”, “Нямберрі”, “Ягідний кошик”, “Ягода від Миколи” тощо. Провели справжнє голосування, в результаті переміг варіант “ФайнаBerry”.

На той момент я розумів, що мені не вистачає практичних знань та навичок ведення власного бізнесу. Тому звернувся до служби зайнятості, де і пройшов навчання для бізнесменів-початківців. Все склалося добре, я успішно захистив бізнес-план і отримав від держави 28 тис. грн на власну справу.

На ці кошти ми купили 2 тисячі кущів ягід. На той момент я  нічого не знав ні про необхідність добрив, ні про кислотність ґрунтів, ні про сорти полуниці. Все робилось навмання. Знання ми черпали із роліків на YouTube.

Результат виявився незадовільним. Із 2 тисяч кущів вижило лише 800. 1200 кущів загинуло.

Зрозуміло, що багатьох помилок на стартовому етапі можна було уникнути, якби я мав ті знання, що маю зараз.

Перші невдачі ледь не змусили мене від усього відмовитись. Вирішальним став один випадок.

Якось я повертався додому і знайшов підкову. Подзвонив дружині, а вона каже, що це на щастя. На одному сайті хтось написав: “Якщо знайшли підкову, то підкуйтеся нею і працюйте, як кінь”. Ми вирішили скористатися “порадою” і з подвійним завзяттям стали до роботи.

Навчання на власних помилках 
Того ж 2016 року я став учасником програми для ветеранів від фонду “Відродження”, про яку дізнався від побратимів.

Мені вдалось захистити бізнес-план на розширення господарства, завдяки чому отримав грант на придбання теплиці в розмірі 71 тис. грн. Вирощування полуниці в тепличних умовах збільшувало термін плодоносіння, а отже, підвищувало рентабельність бізнесу.

Оскільки знань було обмаль, то уникнути помилок не вдалося. Ми купили теплицю площею 150 м. кв і засадили полуницею. Як виявилося, ця теплиця була більш пристосована для вирощування салатів та овочів. Вона вимагала більше зусиль по поливу і провітрюванню.

Наступного ріку ми врахували помилки і стали використовувати цю теплицю для вирощування кольорових овочів, зокрема і помідорів чері. Полуницю ми знову вирішили садити на відкритому грунті. Площа землі в обробітку збільшилась з 30 соток до 1 га. Це переважно землі, які я брав в оренду у побратимів.

Особливість ведення сільского господарства в Львівській області — кислотні ґрунти. Саме такі ділянки виділяють ветеранам, а останні просто не знають, що з ними робити. З одного боку, мені в цих умовах було простіше знайти орендодавців, але з іншого — працювати на такій землі непросто. Доводилось навіть викорчовувати дерева.

Для розширення бізнесу мені потрібні були додаткові кошти. За моїми підрахунками, для того, щоб розпочати полуничний бізнес в середньому потрібно 500 тис. грн на 1 га.

100 тис. грн я отримав з обласного бюджету під 5% річних на 5 років. Поки це найкращі умови для фермерів. Ще 250 тис. грн мені надав інвестор. Решту 150 тис. грн. мені дав мій товариш. Він волонтер і соціально відповідальний бізнесмен.

“ФайнаBerry” — це сімейний бізнес, в якому працюю я та дружина. Для роботи на фермі залучаємо додаткових працівників з місцевих жителів. Кількість людей постійно змінюється.

У мене немає техніки, тому доводиться домовлятися з місцевими трактористами для викорчовування дерев, оранки, культивації, фрезерування.

Також наймаю робітників на сезонні роботи. Робота різна –  від чистки листя, сапання, посадки до встановлення паркану.

Зарплату плачу від виконаної роботи. Але вдень щонайменше виходить 250 грн. Під час збору ягід за день можна заробити і 500 грн.

Пошук клієнтів 
Своїх покупців я переважно знаходив через Facebook. Частина клієнтів приходила завдяки рекомендаціям знайомих. До того ж через Facebook можна було замовити доставку полуниці додому. Замовлення мало бути від 5 кілограм.

Більшість моїх конкурентів дуже дивувала така практика. Самі вони так не робили. Для мене ж такій підхід був важливий, адже він дає можливість не лише реалізувати товар, але й познайомитися зі своїм споживачем. Поки мої покупці — це переважно львів’яни. Але в майбутньому планую продавати ягоди і в ресторани.

Один кілограм полуниці в 2017 році коштував від 30 до 100 грн. Все залежить від сезонності. На початку і в кінці сезону — дорожче, в червні — дешевше.

У 2018 році плануємо підвищити ціну на ягоди, кілограм полуниці стартуватиме від 45 грн. Це найнижча ціна, яку нині диктує ринок.

Що далі?
Цього року планую розширити площу свого господарства з 1 до 3 га. Додатково планую засадити полуницею 0,5 га, які у мене з’явились минулого року. Решту 2,5 га планую засіяти спеціальними культурами, які будуть пригнічувати ріст бур’янів. Таким чином буду готувати цю територію для посадки полуниці.

Цього року планую розвивати господарство за кошти інвесторів. Вже в кінці сезону планую вийти в нуль.

Якось мене запитали, що я зробив би, якби мені дали мільйон доларів. Зараз я можу дати ствердну відповідь — я б купив землі, адже прийшло розуміння як на ній працювати. Крім того, хотілося б використовувати біотехнології. Для мене важливо, щоб полуниця не лише плодоносила, але й була корисною для людей. У мене самого зараз 5 дітей, тому я не можу дозволити собі накидати хімії.
В майбутньому хотілося б експортувати ягоди в країни Єврозоюзу. Також розглядаю можливісь вирощувати органічну продукцію, на яку в Європі великий попит. Однак мені для цього потрібно коорперуватись з іншими виробниками.

Ще один напрям, яким би мені хотілось зайнятись, — це агротуризм. Він дуже поширений в Європі і США. Суть його дуже проста — ви приїжджаєте на ділянку і самі збираєте полуницю. Скільки назбирали — стільки й заплатили. Це може бути цікаво для міських жителів, які виросли “на асфальті”. Уже в червні-липні цього року очікую на перших туристів. Шукати охочих будемо через Facebook.

Але для того щоб зробити регіон привабливим для туристів, вкрай потрібно поліпшити інфраструктуру, насамперед — якість доріг. Зараз намагаюсь добитись від сільської ради ремонту дороги від Львова до Раковця, де знаходиться моя ферма.

Фото з відкритих джерел

 

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини