Дуже часто міркуючи про минуле Львова, ми згадуємо багато різноманітних будівель, храмів, пам’ятників, які не збереглися до нашого часу, залишившись десь в історії. Сьогодні ж хотілося б згадати кілька місць, що були колись улюбленими для львів’ян, але навіть ця любов не завадила їм залишитись тільки на малюнках та світлинах.
Перша історія, яка варта нашої уваги, починається в 1821 році. Хоча ще за півстоліття до того жителі Львова навіть і не думали, що невдовзі це місце зможе перетворитись на простору впорядковану променаду, з насадженими декоративними деревами, прогулянковими стежками, лавочками для посиденьок і навіть підвісним містком. Мабуть ви вже здогадались, що мова піде про Райценгаймівку.
Сьогодні Райценгаймівка, а точніше місце, де вона була, називається сквер «На валах». Така назва не спроста, адже колись тут і справді проходили міські оборонні вали і мури. Але, після приходу австрійців вони були розібрані, а за ініціативи радника губернатора Райценгайма тут було споруджено прогулянковий парк, що був одним із найгарніших і найулюбленіших для міщан в той час, і який отримав назву на честь згаданого радника. Хоча невдовзі з’явилась нова назва – «Губернаторські вали», а сам парк почав занепадати.
Друге життя йому надав в 1863 році Кароль Бауер, проте і його творіння з часом занепало, зокрема після бурі 1900 року. Протягом двадцятого століття тут і надалі розташовувався сквер, хоча і без тої первинної романтичної атмосфери, з якою його було створено. Після Другої світової війни тут взагалі була виставка військових трофеїв, через що на певний час закріпилась нова назва – «Трофейка». Ну а як сьогодні виглядає цей парк думаю і так усім відомо.
Наступне місце, варте нашої уваги, має багато спільного з Райценгеймівкою. По перше, його було закладено практично в той же час, а точніше в 1823 році, але, не як сквер, а як перший ботанічний сад в нашому місті. По-друге, як і з Райценгеймівкою, цей ботанічний сад обновлювався Каролем Бауером, правда аж в 1890 році. Якщо ви ще не здогадались, то мова йде про міську Стрільницю, що знаходилася на вулиці Лисенка. І хоч вона була у відомстві Стрілецького товариства, ходити сюди на прогулянки могли усі охочі львів’яни. У вихідні дні тут часто відбувались різні атракції, одну із яких зобразив на своїй літографії Карл Ауер.
На відміну від Райценгеймівки, міська Стрільниця приваблювала до себе львів’ян аж до середини 20 ст. Наприкінці 40-х рр. радянське керівництво Львова навіть створило тут перший парк культури і відпочинку, в якому з’явився зелений театр, а по вечорах проходили танці. Однак, в 1951 році парк культури перемістили до свого теперішнього місця, а міська Стрільниця перестала бути місцем відпочинку і прогулянок.
Наступна історія наступного про яку піде мова, починається навіть раніше двох попередніх, а точніше в 1810 році. Тоді такий собі адвокат Франциск Венглінський викуповує частину Альтемаріївської пасіки, будує на ній свій маєток, впорядковує навколо нього парк та влаштовує різноманітні гулянки в своїх володіннях, в першу чергу для своїх друзів з німецької інтелігенції. В його честь цю територію називають «Лісок Венглінського», хоча сам Венглінський назвав свій маєток більш промовистим і знайомим для нас словом «Погулянка».
У 1821 році «Погулянка» отримала нового власника, Йогана Дістля, що лише пішло їй на користь. Дістль відкриває тут ресторан у стилі німецьких пивних садів. Окрім того, поруч ресторації було зведено ставок, на якому можна було покататися на човні. Очевидно, що це місце було досить популярним для львів’ян та гостей міста. Це, зокрема, підтверджує й той факт, що Погулянка часів Дістля зображена аж на двох літографіях першої половини XIX ст. – А.Ланге 1823 року та К.Ауера 1840 року. Але, в 1848 році в неї знову змінюється власник. Ним стає Йоган Кляйн, котрий своїм броваром дає початок винному заводу і разом з цим закладає початок занепаду «Погулянки» в її колишній славі. Навіть відкриті тут ресторан та цукерня не врятували ситуацію, тому на початок 20 ст. «Погулянка» уже була прогулянковим місцем лише за назвою.
Однак, не одні парки та ботанічні сади були улюбленими місцями львів’ян. Безперечно, хоч і на зовсім недовгий час, одним із улюблених місць став луна-парк на Кайзервальді. Його було зведено в 1908 році у підніжжі Лисої гори.
Збудований за проектом англійських архітекторів Томаса Мак-Даувела та Артура Леверака луна-парк мав у своєму розпорядженні різноманітні атракціони, серед яких навіть американські гірки, а також триповерховий ресторан і велетенський відкритий літній майданчик. На жаль, Перша світова війна перервала існування цього чудового луна-парку.
Володимир Прокопів для Фотографії Старого Львова
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини