У львівській маршрутці сталося чудо і я повірив у щось більше ніж гроші

Передсвяткове чудо у маршрутці.

Ранок. Їду я на роботу. Понеділок завжди важкий день. Люди сірі, як і погода, лиш жовта маршрутка весела. Та маршрутка мене мало цікавила сьогодні. Дивився у вікно і бачив там свої історії.

За вікном були машини, які повільно повзли львівськими заторами. Кожна машина унікальна своїми мешканцями, власниками. В одній з них, я побачив сім’ю, яка у масках везла свого хлопчика, вірогідно, у лікарню. Він дивився замріяно, а батьки сумно, певно, не дуже добрі перспективи їх чекали. В іншій машині була молода усміхнена пара, у неї на руках маленьких собачка, можливо їхали вигулювати його? Чому б і ні. Ще в іншій машині їхав старий дідо, який так близько прихилився до лобового скла, що я вже думав він ніц не бачить. Коротше, у кожній машині жила своя історія про яку можна писати багато слів. Але все ж, основна сталася у тій же маршрутці.

– Доброго ранку, – почала говорити жінка середніх літ у білій хустині, яка щойно зайшла – Ви ж їдете до церкви Анни?
– Доброго, так, – відповідає шофер.
– Ви не могли б мене…ну..підвезти?
– Прошу? – чемний водій здивувався.
– Я забула гаманець… – жінка соромно дивилася вниз.
– Сідайте, – коротко сказав він.

Ось так, чудо сталося у мене на очах і я повірив у щось більше ніж гроші.

Джерело: Форпост

Comments

comments