Радянський парад благоустрою, або Побілений абсурд

З наближенням свят на вулицях українських міст все частіше можна побачити працівників комунальних служб, які намагаються причепурити парки та громадські місця. Проте в Україні під благоустроєм дуже часто розуміють побілку бордюрів, дерев, подекуди навіть стовпів. Водночас екологи наголошують: для дерев вапно ніякої користі не несе, а, навпаки, може зашкодити.

Про це пише ІА ZIK.

Попри те, що давно минули часи кампанійщини, коли потрібно було все побілити-перефарбувати під певну дату чи приїзд високопоставленого чиновника, подібні тенденції і досі можна спостерігати у Львові. І хоча в останні роки побілених дерев стало суттєво менше, все ще знаходяться і працівники ЖЕКів, і мешканці, які «не зраджують традиціям».

Як пише київський сайт «Хмарочос», звичка фарбувати у білий колір дерева і елементи міського благоустрою загніздилася тільки у країнах колишнього СРСР. Ця традиція походить з Радянської Армії. За часів Другої світової це ще мало якийсь сенс – межі трас, по яких рухались військові, фарбували у білий колір для того, щоб не вмикати вночі фари на вантажівках, аби автоколону не побачила ворожа авіація.

Але справжня любов до фарбування у білий колір бордюрів і стовпів панує на території військових частин. В армії це створює атмосферу доглянутості та «вічного параду». Крім того, це може розглядатись як спосіб зайняти чимось солдатів та привчити їх до дисципліни. Пізніше білі дерева стали обов’язковим атрибутом радянських суботників навесні у містах, звідки й стали вважатись нормою та перекочували у свідомість громадян як абсолютно нормальне щорічне явище.

З наближенням Великодня і травневих вихідних у Львові також почали наводити порядок на вулицях. І знову дерева стали змінювати забарвлення стовбура на білий колір – як в центрі, так і в спальних районах. Крім того, де-не-де побіліли навіть бордюри. Проте мало хто знає, що такі дії законодавчо заборонені.

Начальник управління екології та благоустрою ЛМР Андрій Галушка у коментарі IA ZIK говорить: «Є наказ Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГ від 2006 року, який чітко зазначає, що білити вапном дерева і малі архітектурні форми заборонено. Це навіть не корисно для рослин. Тому ми рекомендуємо комунальним службам не білити дерева під час толок. Хочеться, щоб ми дійшли до того стандарту, який був би на користь зеленим насадженням. Тому просимо не білити вапном ні дерева, ні бордюри. Крім того, це марна трата коштів».

Та багато українців продовжують щовесни білити стовбури дерев – не лише за звичкою чи з міркувань естетики, а й сподіваючись таким чином захистити їх від шкідників. Екологи ж наголошують, що побілка вапном не те, що не приносить користі деревам, а й навіть може їм нашкодити.

Так, завідувач кафедри екології і біології Львівського національного аграрного університету Петро Щирівський зазначає: «Білять більше для краси. Крім того, побутує думка, що побілка нібито не допускає ураження дерева шкідниками. Але це неправда, побілка нічого не дає. Водночас вапно, залежно від концентрації, може опалювати кору дерева. А якщо ще й додають мідний купорос, то може виникнути перенасичення ґрунту міддю. Тому це робити необов’язково, бо є сучасні препарати, якими в разі потреби обробляють дерева від шкідників».

Та якщо побілку фруктових дерев можна хоч якось пояснити, то для чого білити бузок чи тополі? Хіба вони в когось у чудесний спосіб плодоносять?

Завідувач кафедри екології біологічного факультету Львівського національного університету ім. Франка Дзвінка Калинець-Мамчур говорить, що білити дерева у певних випадках дозволяється, але лише фруктові і з неушкодженою корою.

«Білити дерева у місті – нонсенс. Колись білили дерева по селах, і то лише плодові. Наприклад, яблуні дуже чутливі до змін температур. Тому, коли ще вночі можуть бути заморозки, побілка може допомогти. Білити потрібно тільки старші дерева, які мають потріскану кору. Але якщо кора пошкоджена, цього робити не варто. Крім того, раніше білили тільки вапном, а зараз до нього додають різні хімічні речовини, що не зовсім виправдано. Щодо дерев у місті, то дуже дивує, навіщо білять каштани або клени, а особливо бордюри? Це почалося в радянські часи, щоб приховати недоліки замість того, щоб ремонтувати», – зауважує біолог.

Водночас Дзвінка Калинець-Мамчур наголошує: якщо стовбур дерев побілений, там не ростиме мох. А мох, за її словами, у Європі вважається декоративним елементом. Також його наявність свідчить, наскільки забруднене довкілля.

«Але є ще одна кричуща проблема – перекопування газонів, – продовжує фахівець. – Якщо газон перекопали, його відразу ж потрібно засадити. Інакше земля висихає, вітер розносить її, пил летить всюди – в обличчя перехожих, на літні майданчики. Це просто непотрібно. Якщо копати – то тільки з метою, що там будуть посаджені рослини».

Та благоустрій «по-українськи» часто завдає шкоду не лише деревам, а й старовинним будинкам – пам’яткам архітектури. Наприклад, цоколі древніх кам’яниць в самому серці Львова дуже часто пофарбовані у сірий колір, який не лише виглядає неестетично, а й псує будівлі.

Голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк наголошує: «ЖЕКи, котрі мають планомірно проводити заходи з благоустрою, постійно прибирати сміття, дуже часто лише до свят отримують вказівки зробити місто гарнішим. Побілка бордюрів у багатьох іноземців викликає подив. Але також комунальники замішують сажу на цементі і фарбують цією сумішшю цоколі, що шкодить історичним спорудам. Цемент є шкідливий для натурального каменю. Про це неодноразово говорилося, але місто не дослухається до пам’яткоохоронців. Також буває, що зимою комунальники збивають сокирами бурульки зі старих будинків, карнизів, пошкоджуючи пам’ятки. Наприклад, на вул. Вірменській, 13 були збиті маскарони».

Кандидат історичних наук Андрій Павлишин додає, що традиція все білити і фарбувати настільки вкорінилася у свідомості українців, що виникали навіть ситуації, які межують з абсурдом.

«Бували такі курйози, які навіть допомагали врятувати пам’ятки. Наприклад, мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький колись розповідав, що йому вдалося врятувати скульптури з палацу у Старому Роздолі, де у той час розміщувався дитячий табір. Коли палац передавали у концесію, Борису Возницькому запропонували оглянути його, чи немає там цінних творів мистецтва. Він побачив лише побілені скульптури в парку, які здавалися досить гарними. Коли Возницький зішкрябав шар вапна, під ним виявився мармур. Це були пізньоримські копії скульптур, які зараз знаходяться у Львівській галереї мистецтв», – розповідає Андрій Павлишин.

Він зауважує: якщо Львів позиціонує себе як сучасне європейське місто, тож має і відповідати цим нормам.

«Так само у дуже поганому стані є історичні споруди Львова. Наприклад, поряд з костелом святого Лазаря є паркан з середньовічними різьбленнями, які щороку замальовують фарбою. Замість того, щоб відреставрувати, їх просто знищують», – обурюється історик.

У Львівській міській раді відповідають, що поділяють думку пам’яткоохоронців, проте як боротися зі свавіллям комунальників – не знають.

Керівник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко говорить: «Фарбувати цоколі сажею, як роблять це ЛКП, не можна. Але комунальники саме таким чином розуміють естетику. Вони відповідають, що такі завдання їм дають керівники ЛКП, аби до свят «було гарно». Але це те саме, що малювати набіло бордюри».

Лілія Онищенко додає, що вже звернулася щодо цього питання до голови Галицької районної адміністрації Львова.

Люди, котрі подорожують до країн Європи, навряд чи побачать там побілені бордюри, стовпи чи подібне ставлення до пам’яток. Тож, чи не варто переймати гарні європейські звички, ніж продовжувати слідувати радянським традиціям? Адже маніакальні побілки всього навколо можуть призвести до того, що з часом в місті не залишиться ані здорових дерев, ані пам’яток історії та архітектури.

Ольга Іващук,
IA ZIK 

Comments

comments