Хтось сідає на мотоцикл і закохується з першого разу, а хтось – одразу розуміє, що це не його. Та багатьох людей часто цікавить питання, яке ж воно життя у мотоциклістів або, як їх ще називають на американський манер – байкерів?
Один із найкращих мотоциклістів, дев’ятиразовий чемпіон світу з мотоперегонів у класі MotoGP Валентіно Россі, якось сказав: «Найголовніше – мати хороші стосунки зі своїм байком… Ти повинен розуміти, чого Вона хоче». Для любителів цього виду пересування, мотоцикл – це щось досить інтимне та, водночас, дуже показове.
Перші «байки» були створені ще у кінці позаминулого століття, але увійшли у повсякдень лише у 20-30-х роках ХХ ст. Довгий час «мотики» були розвагою. Під час Другої світової війни вони добре себе зарекомендували. Тому згодом двоколісні залізні коні почали впевнено ставати повноправними транспортними засобами на дорозі, нарівні з автомобілями. Тоді набули популярності байкерські клуби; певні правила, пов’язані із двоколісними; та японські мотоцикли, які вважаються найкращими у світі.
Один із перших популярних Harley-Davidson мотоциклів. Фото: Pinterest
У Львові кількість власників мотоциклів зростає щороку. Останній великий зліт мотоциклістів у Львові зібрав у центрі міста кілька тисяч байків. Зараз, у зимовий період, більшість залізних коней перебувають у гаражах і чекають теплої погоди, щоби знову розсікати вулиці й дороги, даруючи своїм власникам відчуття особливої свободи.
Родинна справа
Кореспондент ІА ZIK поспілкувався із цікавим фанатом пересування на мотоциклах, львів’янином Юрієм Руденком. Юра – знакова фігура для львівського шоу-бізнесу та телевізійних новин, адже багато років займається професійними зйомками на фото- та відеокамеру. Та поза цим, чоловік із чотирьох років пам’ятає свої пригоди, пов’язані із мотоциклами. Він не вважає себе класичним байкером, але із дитинства обожнює двоколісний транспорт.
– Юро, розкажи про свій перший мотоцикл, як давно ти вже не своєму байку?
– Вперше мене на мотоцикл посадив тато. Мені тоді було років чотири. Це був угорський мотик Pannonia. Я навіть до педалі не міг дотягнутися. Та все ж, добре пам’ятаю, як батько возив мене та маму. Він докупив візок і ми всі разом часто їздили на відпочинок. Напевне, тому запам’ятав. Мій батько, Валентин Олексійович Руденко, займався мотокросом і мав багато нагород, мотоцикли – це було його життя. Зі всіх костей на тілі, цілими у нього були лише череп та хребет. Все решта – неодноразово ламалися. Одного разу, він розповідав, як посперечався із друзями, що зістрибне на мотоциклі з другого поверху. Він зіскочив та зламав ключицю, а наступного дня мав змагання, та навіть у такому стані зміг перемогти. Коротше кажучи, він виховав у мені цю справжню пристрасть до залізних коней.
Валентин Олексійович Руденко. Фото: Юрій Руденко
Підлітком я мав мопед Карпати, який сам склав з різних запчастин. Але я його ховав від мами, бо вона не хотіла, щоб я, як і батько, поламав собі кості. Пам’ятаю, якось поїхав із друзями на гульки до дівчат, «потусили» і ввечері назад додому. Заїжджаю у двір, а мама на балконі стоїть. Хотів об’їхати калюжу, але забуксував, гепнувся і штани подер. Мама то все бачила. Заховав мопед і пішов до хати. Ми троє мовчки вечеряли. Видно, що мама з татом мали розмову, бо одне на одного поглядають. А тоді мама почала горланити на тата і на мене, що я аж перелякався. Вона хотіла, щоб ми викинули той мопед. Та ми заспокоїли маму, і на тому моя мотокар’єра не закінчилася.
Коли мав 16 років, тато купив мені чеський спортивний мотоцикл CZ (Чезета). Він був без документів. Батько тоді відразу сказав, що мовляв: «Боронь Боже, щоб мама побачила на ньому!» Так що катався на ньому теж «втіхаря», ховав його у друзів у сусідньому будинку. Коли пішов до армії, то тато його продав. Пам’ятаю, він написав листа: «вибач малий, тут хороший покупець, купимо тобі новий із документами».
Мій батько мав дві мрії: все життя хотів купити Харлея (Harley-Davidson) і з’їздити в Париж. Та так і не судилося здійснити їх…
Валентин Олексійович Руденко. Фото: Юрій Руденко
Я повернувся з армії, грошей не було, потім сім’я з’явилася. Дні йшли, і знову дозволити собі мотоцикл я зміг трохи більше десяти років тому. Купив китайського чопера. Чопери – одразу помітні, як Харлеї, одне колесо менше, друге більше, високе кермо і тому подібне. Мужик мені сам його привіз у гараж, бо я навіть забув, як воно їздити. Покатався кілька років, згадав і продав. Доклав трохи грошей і купив собі в Італії гібридний байк Yamaha TDM 850 1993 року випуску. Це чудовий мотоцикл, на якому я наїздив вже не одну тисячу кілометрів.
Байкери – народ мирний і поза політикою
Фото: Юрій Руденко
– Ти є учасником якогось мотоклубу? На твою думку, можна сказати, що популярність мотоциклів у Львові зростає?
– У нас своя компанія однодумців, яка складається із 30-40 людей. Ми не є клубом. Маємо точку збору – це ремонтна майстерня «SolidAllGarage». Ми маємо свій чат у Скайпі. Коли зима, то там жодного повідомлення. А приходить весна, так одразу хтось напише: «В Ужгород на каву, хто зі мною?» І одразу – плюс, плюс, або мінус, бо не може хтось. У нас ніяких зобов’язань. Цим ми ви і відрізняємося від клубів, ми просто любимо «мотики» і маємо свою точку збору – наш гараж.
У Львові є три великих байкер-клуби: Lions, Huligan та найстаріший LX (Львівська десятка, яку заснував Рекс). У нас із ними нормальні стосунки, вони до нас часто заїжджають, а ми до них. Взагалі, всі клуби українські та світові, крім російських, пов’язані тим, що байкери поза політикою. Якщо на зліт з’їжджаються під якимись прапорами чи гаслами, то їм вже там не місце.
За останні роки у нашому місті мотокультура дуже виросла. Щороку сотні нових мотоциклістів з’являється, а могло бути ще більш, коли б розмитнення було простішим. Для прикладу, я свого купив в італійця за 800 євро, але, щоб оформити всі документи, то дав ще 4 тис. євро! В інших країнах Європи то коштує сто-двісті євро, але не чотири тисячі. Тому – це один із мінусів, який гальмує ринок транспорту в Україні.
– Розкажи більше про зліт. Кажуть, що байкери постійно п’яні їздять…
– Зліт – це місце, де з’їжджаються різні люди, які мають мотики, щоб разом погуляти. Офісні планктони починають своє свято у п’ятницю і шастають по кабаках. А мотоциклістам – це не цікаво. Тому ми сідаємо на байки і починаємо їздити на зліти. Вони завжди організовані, хтось пиво купує, хтось замовляє місце, де ця зустріч буде. До речі, так склалося, що нормальні зліти – це обов’язково концерт і стриптиз. Таке от у байкерів свято. «Потусили» разом і у неділю ввечері роз’їхалися. Хто на роботу, а хто на майбутній зліт. Є люди, які цілу зиму крутять гайки і збирають гроші, щоб все літо так їздити від однієї «туси» до іншої.
99% мотоциклістів не їздять п’яними
Зліт. Фото: Юрій Руденко
– Про байкерів ходить багато легенд. В основному, ноги ростуть з американських байкерів, які у 60-70 роках у США організовувалися у банди і були закритими тусовками. Та з часом, світ став відкритим. Тепер байкером можна вважати кожного, хто має мотоцикл і їздить на всякі зліти. Мотоциклісти – то мирний народ, який просто дуже любить мотоцикли. Байкери часто займаються благодійністю, возять подарунки для дітей і так далі. До того ж, мотоциклісти ніколи не дозволяють собі пити за кермом, це своє і чуже життя. На відміну від машини, мотоцикл – п’яних дуже не любить возити, бо складніше керувати. Тому 99% мотоциклістів не їздять п’яними. До того ж, у байкерів є свої неписані правила. Для прикладу, якщо я бачу мотоцикліста на дорозі, який поставив шлем на дорогу – це значить, що йому потрібно допомогти. На дорозі всі ми одне братство, тому допомагаємо один одному.
Фото: Юрій Руденко
– Чи є у байкерів якась своя особлива філософія? Що відчуваєш, коли постійно їздиш на мотоциклі?
– У кожного свій адреналін. Є люди, які стрибають з парашута, які катаються на лижах, які ще щось. В загальному – це екстремали. Доки людина не знайшла себе – пробує все. Мотоцикл – це також адреналін. Є люди, які сядуть раз на нього і кажуть, що це не їхнє, крапка. А є люди, які навпаки – з першого разу розуміють, що це саме те, що вони шукали – їхній адреналін. Знаю одного хлопця, який просто таки завернутий на мотиках. Він попав в аварію і півтора року був прикутий до ліжка. А потім встав, кульгає, але все одно далі їздить на мотоциклі.
Коли їдеш в машині – то це дім, капсула. Ввімкнув музику, кондиціонер чи пічку – і тобі комфортно. А коли їдеш на мотоциклі, то починаєш задумуватися про речі, про які ніколи не думаєш. Для прикладу, їдеш під дощем і думаєш: «О, дощ йде, класно, а чого він падає?» Такі всякі бздури, але цікаві речі. З іншого боку дивишся на все, людей по-іншому оцінюєш.
Також, цікаво, що мотоциклісти, в більшості, люблять рок-музику. Оскільки байкер-клуби постали, як протест, а рок – це музика протесту. У нас у гаражі тільки хто перший приходить, так одразу включає радіо «ROKS», навіть ніколи не задумуємося, щоб поміняти хвилю. Адже 90% нашої компанії слухають саме таку музику.
– Часто кажуть, що байкери «літають» дорогами і спричиняють ДТП. Із твого досвіду, як швидко ти їздиш?
– Ну, по-перше, статистично доведено, що у 90% ДТП за участю мотоциклів – винні саме водії-автомобілісти. Розповім показову історію. Мій друг їхав на мотоциклі однією вузькою вулицею, спуск від Собору святого Юра до вулиці Городоцької. Він був на головній дорозі. А на нього їхала дівчина у джипі. Ні вліво, ні вправо, а прямо на нього. Вони стукнулися. Вона почала грузити його, мовляв: «Ну ти ж на мотоциклі, ти повинен був мене пропустити!». Тобто, є такі «неадеквати» на дорогах, які купують права і їздять за своїми правилами. Але я так скажу, що за останні роки культура на дорогах виросла. Щораз менше водіїв автомобілів, яких реально «жаба давить», бо ти можеш об’їхати і тому вони не пропускають тебе. Напевно, люди все більше їздять за кордон і бачать, які правила там на дорозі. Скажу так, якщо на дорогах років десять тому «неадекватів» було 50%, то зараз – це одиничні випадки.
Спеціальне спорядження
Фото: Юрій Руденко
– До речі, нема таких мотоциклістів, які б не падали. Просто є ті, хто готовий, і ті, хто не готовий. У першу чергу, треба мати відповідне спорядження. Для прикладу, малолітні скутеристи не розуміють, що їхні, як я кажу, «бронікепка», «броніфутболка», чи «бронітапки» – ніяк не допоможуть під час падіння. Тому, коли я на мотоциклі, то вдягаю спеціальні черевики, армовані металом, спеціальну куртку із захистом, та обов’язково шолом. Це святі речі, коли хочеш покататися на байку. Вони можуть врятувати життя. Взагалі, перше правило падіння з мотоцикла – треба включати голову і чітко аналізувати ситуацію на дорозі. Головне – опинитися зверху мотоцикла, а не під ним, тому його треба виштовхувати з-під себе. Найбільше, що я собі пошкодив на мотоциклі – це здер шкіру із мізинця, бо не одягнув рукавиці. І був випадок, коли наїхав на машину.
– А чи часто поліція зупиняє, щоб перевірити, чи все в порядку?
– Ні, поліція до мотоциклістів не така уважна, як до водіїв автомобілів. За весь час мене тільки двічі зупиняли. Одного разу, щоб перевірити, чи документи зі мною. А іншого – я сам їх запитав, щоб дізнатися дорогу. Правда, тоді поліцейський довго розпитував мене про мотоцикл. Взагалі, завжди знайдеться хтось, хто буде ставити ті ж питання: Що за байк? Скільки їсть бензину? А то, а це і час іде… Але вже звик до такого.
Цікавою є система порядку на дорогах у Білорусі. Якось ми з другом їздили туди на мотоциклах. Там однакове ставлення, як до автомобілістів, так і до мотоциклістів. Мій друг їхав швидко і його зупинили. Він думав, що прийдеться штраф заплатити. Біля мотоцикла залишили патруль. Друга посадили у маршрутку, і там він сидів дві години, поки всі місця не заповнилися такими ж порушниками правил на дорозі. Тоді їх повезли у поліційний відділок, де всім прочитали мораль-лекцію про те, як правильно їздити на дорогах. Хотів виграти п’ять хвилин, а у підсумку втратив півдня.
Фото: Юрій Руденко
Мій мотоцикл може їхати десь 220 км/год. Максимум, що я вижимав з нього – це 180 км/год на трасі. Тоді байк стає малокерованим, тому це небезпечно. Є мотоциклісти, які пробують їхати 300 км/год, але тоді ти не відчуваєш швидкості взагалі. Летиш, як куля. Таких екстремалів мало.
Мій мотоцикл – це поважна дама
Yamaha TDM 850, «Марія Якудзівна». Фото: Юрій Руденко
– Чи маєш особливе ставлення до свого мотоцикла? Поміняв би на інший?
– Я б хотів такий самий, але із меншим пробігом. Цей мотоцикл те, що треба. Хоча, напевно хотів би Ендуро, якогось легенького, щоб по горах їздити. Недавно пацани привезли у гараж нового Харлея, я був шокований. Технології пішли далеко вперед. Електронний ключ, сідаєш на мотоцикл і він під твій ріст і вагу підлаштовує все, щоб комфортно було. Навіть гіроскоп на ньому є, який сам включає і виключає повороти. Але хто що любить. Найпопулярніші, то японська четвірка: Yamaha, Honda, Suzuki, Kawasaki. Щохвилини з конвеєра виходять нові японські мотоцикли.
Є також любителі старої школи. Знаю реставраторів, які взагалі ні на чому не їздять, тільки на старих ржавих мотиках, які гайка за гайкою ремонтують.
А мій мотоцикл – це поважна дама і її звати «Марія Якудзівна». Чому так? Бо Yamahа «Я Машка», ну і Якудза, бо так захотілося. Хтось дає назву, а хтось – ні. То, як фантазія працює. Один знайомий мотоцикл Яву переробив, поставив Судзукі двигун і назвав байк «Судзява» (Сузукі і Ява).
Кожен купує мотоцикл під себе, для когось то статус, але для більшості – то стиль життя. Та всі намагаються зробити свій мотик особливим чи то завдяки аерографії, чи якійсь унікальній деталі, чи ще чомусь. Коротше кажучи, байк – це любов на все життя.
Джерело: zik.ua
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
