Від Палацу Потоцьких залишилися тільки комини й згарища

Чим завершилося перше в історії Львова авіашоу

У небі над проспектом Шевченка літак на висоті 150 метрів виконує double barrel (подвійну напівпетлю). Праве крило не витримує опору повітря і ламається. 

Про це розповідає zik.ua.

Описуючи широкі кола, однокрила машина швидко падає на центральну частину міста, де зібрався натовп роззяв, які прийшли подивитися на небачену атракцію – перше в історії Львова авіашоу.

Останнього моменту пілот намагається спрямувати літак до безлюдної і незабудованої Цитаделі. Але, не долетівши туди якихось 100-150 метрів, некерована машина натикається на ліве крило палацу Потоцьких. Бензобаки вибухають, будівлю охоплює вогонь. Авіашоу перетворилося на трагедію.

22 листопада 1919 року поляки святкували першу річницю перемоги в українсько-польській війні за Львів. Рік до того ця перемога стала ключовою в боротьбі за Галичину.

З нагоди святкувань запланували військовий парад, у якому разом із наземною технікою брала участь і авіація. Пілоти мали пролітати на висоті 500 м над теперішнім проспектом Свободи. Львівська влада очікувала, що на парад, який мав би продемонструвати світу боєздатність і добрий вишкіл польської авіації, приїде сам Пілсудський, але прибув лише польський міністр оборони Лесневський.

У тодішній Польщі повноцінний підрозділ військової авіації існував лише у Львові. Десятеро пілотів, усі – американці, під орудою 26-річного Меріана К. Купера утворили кістяк ескадри винищувачів, що базувалася на левандівському летовищі. Саме тому під час військового параду вирішили розважити глядачів показовими польотами. 

Сценарій передбачав, що пілоти на безпечній висоті просто зроблять кілька кіл над місцем, де збереться найбільше людей. Та по-іншому вирішив учинити 28-річний Едмунд Ґрейвс, пілот нового потужного і в’юнкого німецького літака Albatros D. II. На його думку, все мало виглядати гранично вражаюче та надзвичайно ефектно, одне слово – вищий пілотаж. Ґрейвса вважали найкращим пілотом ескадри, котрий літає дуже впевнено, але й дуже ризиковано.

Очевидці згадували, що несподівано з гурту літаків, які супроводжували парад, один відділився і почав демонструвати різні фігури вищого пілотажу. Здавалося, він от-от зачепить дахи будинків. Після чергового трюку, десь об 11:15, шнури, що тримали праве крило, обірвалися. 

Літак став некерованим і почав швидко втрачати висоту. Едмунд Ґрейвс устиг із нього вистрибнути, але часу, щоби розкрився парашут, уже не було. Він упав у подвір’я палацу Потоцьких.

Останнім подвигом Едмунда стало відведення некерованого літака якнайдалі від людної вулиці. З городянами вдалося розминутися, та на шляху вже безпілотної машини постав палац Потоцьких. 

Літак врізався у ліву частину даху. Вибухнув двигун і бензобаки, в яких було близько 100 літрів пального.  

Вогнеборці прибули через півгодини після початку пожежі. Мали труднощі з водою, бо було далеко до гідрантів, а ще й низький тиск води. Допомагали військові, поліція та скаути. Десь через годину після загорання почали вибухати патрони з кулемета, який був у літаку. На щастя, нікого не поранило. 

Майно рятували, викидаючи через вікна. Таким чином було пошкоджено багато цінних речей. Подивитися на пожежу збіглося чимало львів’ян. Дехто навіть намагався щось украсти, тож кількох мародерів заарештувала поліція.

Пожежа тривала майже три години, в результаті згорів і провалився весь дах палацу. У кількох місцях було пошкоджено перекриття другого поверху, куди впали рештки розбитого літака. Усі нижні кімнати залито водою.

Газета Kurjer Lwowski писала, що від верхньої частини будівлі залишилися тільки комини та згарища.

Вибух, пожежа та вода завдали величезних збитків. Граф Альфред Потоцький подав позов про відшкодування, виграв судовий процес і через три роки отримав від держави компенсацію. Ще три роки тривав ремонт самої споруди, а роботи з реставрації затяглись аж до 1931-го. 

Ґрейвса поховали 25 листопада на місці загибелі, у подвір’ї палацу Потоцьких, з усіма військовими почестями. Домовину накрили американським і польським прапорами. Над траурною процесією, що прямувала з євангелістської кірхи на Зеленій, летіли товариші по ескадрильї. Тоді вже ніхто не наважувався надто наближатися до землі.

Згодом Едмунда Ґрейвса урочисто перепоховають на Личаківському цвинтарі серед австрійських вояків. Із появою польського військового меморіалу на тому ж Личакові його перепоховають іще раз. Там він спочиває і сьогодні. 1925 року на могилі було встановлено пам’ятник у вигляді крилатого пілота в льотній уніформі. 

Ґрейвс став першим американським офіцером, який загинув за Польщу.
Та історія має звичку повторюватися. Через рік не стане ще одного американського льотчика – 30-річного Джорджа Мак-Каллума. Цього разу літак впаде на скромну львівську трамвайну зупинку неподалік станції Клепарів. МакКаллума також поховали на Личакові.

Довідка: 

Творцем польської авіації став автор «Кінг-Конга»

Після українсько-польської війни на всю Польщу залишилося 15 літаків, з яких міг літати лише один. Для решти не було пілотів, майстрів або запчастин.

У лютому 1919 року до Львова з Парижа приїхав 26-літній Меріан Купер – як представник гуманітарної американської місії АРА, що допомагала продуктами та порадами для налагодження післявоєнного життя. 

За фахом Купер був журналістом і льотчиком, тому у Львові захопився ідеєю відродження польської авіації. У Парижі він зустрівся з Юзефом Пілсудським, якому розповів романтичну родинну легенду про те, як його прапрадід воював за незалежність Америки пліч-о-пліч із польським шляхтичем Казимиром Пулавським, якого називали «батьком американської кавалерії». Тепер сам Меріан хотів повернути борг Польщі, долучившись до розбудови її державності.

Пілсудський не заперечував, тим паче, що США погодилися надати відповідне фінансування. До Львова приїхали десятеро американських пілотів, було закуплено нові літаки, зокрема німецькі «Бранденбурґ», «Альбатрос», «Фоккер», а також французькі «Брегети» й італійські «Баліли».

У Львові виникла потужна бойова ескадра винищувачів, названа ім’ям Тадеуша Костюшка – поляка, який став героєм війни за незалежність США. 

Після війни Меріан Купер повернувся додому, де 1933 року зняв фільм «Кінг-Конг», який став класикою американського кіно. Загалом Купер створив понад 60 фільмів і отримав «Оскара». 

Comments

comments