У центрі площі, перед самим пам’ятником першодрукареві Федорову на Підвальній продається все. Красиво і символічно було б сказати, що на місці колишньої друкарні продаються книги, але насправді тут можна знайти і касети і м’які іграшки, вінілові платівки, годинники, солдатські медалі чи посуд. Все раритетне, користоване і обов’язково з якоюсь історією.
Антикварний посуд і книги
Федоров своєю велетенською рукою вказує прямо на товар Степана. Там антикварний посуд: мідні виделки, ложки, металеві чайники, дзеркала в пафосних рамках. Його товар виглядає як декорації з серіалу «Абатство Даунтон».
— Я все замовляю з-за кордону. У нас, ві Львові, такого антикваріату вже не залишилося… Якщо шукаєте щось рідкісне, то це вам треба піти питати там, де книги!
На годиннику 12 дня, переживаю, що людей так мало і майже немає прилавків з товарами. Про що ж мені тут писати? Степан ділиться таємними знаннями, як все працює на барахолці:
— То це ви зарано прийшли, а не запізно! До вечора всі підтягнуться. А взагалі, краще приходити, коли хороша погода, а не дощ падає, як зараз, — заспокоює мене Степан і відправляє до жіночки, що торгує книгами на пошуки рідкісних товарів.
А коли ж тоді приходити, якщо у Львові дощить майже завжди? Риторично питаю сама собі під ніс. Навіть, зараз, у січні, коли ті туристи, які пережили новий рік у Львові, сонно сновигають між товарами.
— А это все моя домашняя библиотека. У меня есть очень давнее издание Чехова. 1947 год! Представляете? – гордо підіймає книжку продавчиня. Одразу починає гортати її, підставляючи сторінки під об’єктив фотоапата і тут же скромно додає:— Да, она стоит 50 гривен, но это же цена за два издания…
Думаю ця пані давно не була в книжкових магазинах, де за 50 гривень не те що старе видання знайти важко, але хоча б щось якісне і цікаве. А тут, класика, та ще й ціле зібрання.
— В ней только картины чего стоят! Настоящее произведение исскуства! – хвалиться вона. Відчуває, що на руку попадає краплина дощу, стурбовано підіймає голову догори і біжить рятувати свій товар. Бережно, як мама, вкриває книжки ковдрою з клейонки.
Фуражки і бутерброди
Поряд з її прилавком самотньо сидить бородатий дідусь на рибальському стільчику. На підлозі перед ним розстелена зелена солдатська тканина, а на ній різнокьорові фуражки:
— А що це у вас тут? – питаю.
— Вот эта, 300 грн – тихенько каже він. Думаю, що дідусь недочуває і перепитую ще раз.
— Питаю: д-е б-е-р-е-т-е т-а-к-і ш-а-п-к-и? – протягую кожен звук, щоб він розібрав всі слова.
— Есть по 150, а эти по 200… А эта, немецкая… — кволо вказує рукою дід.
Можливо, він не розуміє українською – переходжу на російську:
— Где вы берёте такие фуражки? – знову повторюю я і впадаю в шок від його відповіді:
— Как тебе не стыдно! Такая молодая, а пристает к старику! А мне вообще-то 90 лет! Как у тебя вообще язык поворачивается такое у меня спрашивать? Бессовесная какая…
Я вибачаюся, якщо його чимось образила і йду до його сусіда, який раніше колекціонував фотоапарати, а тепер розпродає всю свою колекцію. В нього всі апарати працюють, у них стоять нові плівки. Там є радянська і сучасніша техніка, з 2000-х. Ціна фотоапаратів від 40 до 150 грн. Розпитую його про те, хто купує товар і де його знайти. Коли йду, чую, як його підкликає 90-річний дід і говорить пошепки: ты воообще слышал какая нахалка? Еще спрашивает, где я беру эти шапки! Колекціонер фотоапаратів пожимає плечима і винувато дивиться мені вслід.
Підходжу до чоловіка, який продає глиняні фігурки. Він жує бутерброд і я відчуваю запах дешевої ковбаси, якою він дихає прямо мені в обличчя. Час обіду. Людей мало. Збираюся йти, щоб повернутися пізніше, коли буде більше народу і розпитати про рідкісні товари. Більшість продавців скромно відповідають, що у них немає нічого особливого і відправляють до когось іншого.
Тареля і вініл
Бачу дідуся, який продає все, що приніс з дому: і м’які іграшки і значки, радянські кіндери і тарілки. Величезні, неймовірної краси глиняні тарелі. Я розумію, що закохуюся в цю зелену різнокольорову величезну посудину. Звісно ж, я прийшла сюди працювати, але встояти не можу. Він продає їх по 50 грн. А в магазинах такі коштують мінімум 300, а то й тисячу.
— Це ви самі їх ліпили?
— Ні, у мене був друг гончар, та він вже помер.
Не можу встояти і купую гігантську тарілку собі. Тепер до мене доходить, що фотографувати з цим баластом в руках не вийшло б у жодного професіонала, не те, що у мене. Руки мерзнуть, а покласти тарілку ніде. Але не можу пройти повз вінілові платівки.
— А можна я тут поставлю тарілку і пофотографую ваш товар?
— Ви хочете свою тарілку пофотографувати на фоні моїх платівок?
Поки намагаюся пояснити, що мені треба від життя, продавця і взагалі, що я забула на барахолці підходить покупець в червоній куртці та продавець показує йому свою колекцію. Каже, що найпопулярніше, що у нього було – АС/DC та Beatles «Abbey Road», але таке моментально розкуповують. Складніше знайти виконавців з діаспори, як Квітку Цісик, бо вони видавалися маленькими тиражами й лише за кордоном. Ціна не висока, від 50 до 200 грн.
— Дєвушка, тут написано 200, але я вам продам за 100! — обіцяє Юра
— У мене ціни найнижчі! – приваблює він потенційних покупців і повертається до мене, пояснює: Я сам колекціоную касети, ну, знаєте такі, що в магнітофон, плівочні касети – робить знижку на мій вік і напевно думає, що у мене в дитинстві такого добра не було, — але свої я тут не продаю. У когось більше рок, у когось джаз, а у мене намішано всього по трошки.
Юра бачить, що покупець в червоній куртці зривається і вже розглядає прилавок конкурента. Каже, що якщо ціни там будуть високі, нехай повертається до нього і будуть щось вирішувати. Кричить йому в слід: — Ти ж розумієш, тут турків багато ходить. То я на цінниках пишу двісті, а можу продати і за 70. Бо турки ж люблять торгуватися. Він же ціну зіб’є так, що доведеться безкоштовно віддавати… – отака клієнтоорієнтованість.
Забираю тарілку, яка ледь поміщається в руках і думаю, що на ринку біля Федорова треба поставити великий знак: Обережно, можливі необдумані покупки! Про такі речі треба попереджувати. Адже тут так багато всілякої краси, повз яку важко пройти. І вчіться на чужих помилках – беріть з собою велику сумку!
Джерело: lviv.com
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
