Турки, татари та шведи під Львовом

1672 року турецький султан Мехмет IV, захопивши все Поділля, доручив своєму васалові Капудан-паші і його союзникові гетьманові Петру Дорошенку взяти Львів.

Восени цього року найбільша кількість військ за всю його історію – 230 тисяч – оточила місто. Регулярні польські війська – драгуни, які за наказом короля прибули для оборони, швидко втекли подалі від небезпеки, не вірячи у можливість протистояти такій величезній військовій потузі.

Практично усі знатні і багаті громадяни залишили місто, але бургомістр Львова – Бартоломей Зиморович привів до присяги решту міщан. Вони поклялися, що в жодному разі не залишать міста і стоятимуть до кінця. Їх було трохи більше однієї тисячі. І сталося диво – маючи перевагу у 230 разів, ворогу все ж не вдалося вдертися до Львова. Капудан-паша погодився на викуп у 80 тисяч талерів, з яких місто могло сплатити лише 5 тисяч. До моменту повної виплати турки взяли десятьох заручників, серед яких було і два українці. Все місто зі сльозами подяки проводжало їх у неволю. До заручників з власного бажання пристав міщанин Яків Нирка. Цілих сім років перебували заручники у турецькій неволі, аж поки місто не виплатило всі гроші, але повернулися додому живими не всі.

1675 року, через три роки після невдалої облоги міста військами турецького султана, під Львів рушило велике татарське військо. Король Ян III Собєський також поспішив зі своїм військом до Львова, сюди ж прибула і королева Марисенька з усім двором. Вона довго навколішки молилася за порятунок міста у Катедрі та Єзуїтському костелі. І не даремно. За свідченням англійського історика Коннора і французького Сальванді, під Львовом на Лисеницьких полях відбулася така блискавична військова перемога, яка навряд чи була до цього часу відома у світовій історії. Талановитий воєначальник Ян Собєський, маючи всього сім тисяч вояків, наголову розбив майже 50 тисяч добре озброєних татар і турків. Рештки татарського війська з ганьбою втікали додому. А 1695 року гетьман Станіслав Яблоновський остаточно розбив неподалік Львова татар, котрі вже жодного разу після цього не наважувалися з’являтися під мурами міста.

Та врешті-решт уперше за багато століть Львів таки був узятий неприятелем, і сталася ця подія 1704 року. Вбраний в мундир рядового вояка 23-річний король Швеції Карл XII на чолі декількох сот своїх вояків досяг того, чого не вдавалося протягом століть зробити сотням тисяч татар, турків, молдаван і козаків.

Шостого вересня 1704 року серед темної ночі шведи здобули монастир кармелітів босих. Комендант міста Францішек Галецький у цей час солодко спав за декілька десятків метрів від подій у Пороховій вежі. Зачувши галас і постріли, він дав наказ оборонятися, а сам утік на другий кінець міста в Єзуїтський колеґіум.

Усього декілька сот шведських драгунів під проводом генерала Стенбока, не чекаючи підходу артилерії і піхоти, вдарили на браму міських укріплень, яка опинилася незамкненою і без охорони. Легко подолавши на мурах опір угорців з найманої королівської піхоти, за декілька хвилин шведи були вже у Ратуші, годинник якої показував восьму ранку. При штурмі міста оборонець на вежі Корнякта пострілом збив капелюха з голови шведського короля. Але втіха від цього була невелика – Львів уперше за майже чотириста років був узятий ворогом, що стало передвісником початку нових, не зовсім сприятливих, для Львова часів.

Джерело: lviv.travel

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини