Легендарного англійського прем’єр-міністра Уінстона Черчиля та маловідомого українського письменника Юрія Будяка доля звела аж у Південній Африці.
А саме під час англо-бурської війни. Тоді конфлікт спричинили відкриті родовища золота та алмазів, які британці вирішили собі привласнити. Вторгнення викликало обурення, на допомогу африканцям з усього світу потяглися добровольці. Були серед них й українці.
11 жовтня 1899 року розпочалася друга Англо-бурська війна. Британцям хотілося взяти під контроль родовища золота й алмазів, які знаходилися на території незалежних республік Оранжева і Трансвааль. Але запеклі голландські колонізатори-засновники молодих африканських республік не хотіли миритися з такими геополітичними розкладами. Не хотів миритися з таким станом справ і молодий полтавський поет Юрій Будяк. Любитель далеких мандрів вирішив стати на захист африканських держав і поїхав воювати на далекий чорний континент.
Мабуть ми б і не дізналися про подвиги полтавця, якби він одного жаркого африканського дня не взяв у полон…Уїнстона Черчилля, майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії.
Юрій Будяк у свої 20 років устиг побувати і в Криму, і на Кавказі. Був матросом, вантажником і навіть писав статті для газет. Авантюрний юнак, почувши про зухвальство британців, вирушив на “чорний” континент. Спочатку був рядовим, а вдосконаливши мову, взяв під своє керівництво цілий загін. Його бійці діяли переважно підпільно і розставляли пастки для англійців.
Юрія Будяка сміливо можна називати українським Індіана Джонсом. Він, так само, як і герой пригодницьких фільмів, мандрував світом, боровся проти несправедливості та відривав голови тим, хто цю несправедливість породжував.
Прибувши до Африки, Юрій Будяк спочатку воює, як рядовий, а вже згодом – очолює партизанський загін бурських повстанців. Справа в тому, що голландці відмовляються від нанесення противникові ударів великими військовими з’єднаннями. У випадку, коли британські сили значно переважають чисельність бурів, а озброєння вояків з туманного Альбіону куди краще, ніж рушниці та револьвери «оранжевих», партизанщина – найкращий спосіб боротьби.
Бури вирішили використати знамениту іспанську тактику «Герилья». Її суть полягає в тому, що невеличкі рухливі повстанські загони завдають ворогам раптових ударів, нападають на обози, оточують відсталих солдатів противника, підривають залізничні колії, знищують телеграфні лінії, перехоплюють ворожих розвідників, налітають осиним роєм на військові ешелони, відрізують вороже військо від продовольчих складів, тримають його у постійному напруженні, морять голодом солдатів і коней і сукупністю усіх цих дій завдають тяжких втрат ворожим арміям, лави яких тануть день у день.
У листопаді 1899 року загін напав на бронепоїзд, що перевозив військових. Більшість негайно розстріляли, інших взяли у полон. Серед солдатів виділявся один юнак. Зброї при ньому не було, лише блокнот та посвідчення журналіста “The morning post”.
І от одному британському кореспондентові в цьому плані дуже пощастило: коли він потрапив у полон до бурів, і над його життям нависли темні хмари смерті, а гаряче дуло рушниці вже дивилося в його бік, Юрій Будяк активував режим «гуманізм» і не дав бойовим побратимам прикінчити молодика з олівцем та записником в кишені. Виявилося, що тим «молодим і зеленим» репортером був Уїнстон Черчилль – майбутній британський прем’єр-міністр. Він разом з англійськими солдатами їхав на бронепоїзді, а партизани полтавського «Індіани Джонса» прикрасили колію кількома кілограмами динаміту, і зробили так, щоб він у потрібний момент детонував. Бах! Потяг сходить з рейок, солдати гинуть. Ті, хто вижив, потрапляють у полон.
Юрій Будяк не поспішив доставляти полоненого в штаб. І це рішення вже наступного дня врятувало життя полтавському журналісту. До британських військ надійшла підмога, і вони оточили бурських повстанців-підривників. Тепер вже смерть дихала в спину Юрку. Але містер Черчилль – ввічливий папараці. Він розповідає землякам, що бурський кеп врятував його і, махаючи руками, відпускають Будяка на всі чотири.
Того дня він був єдиним, кому за наказом Будяка зберегли життя. А вже наступного дня британці розбили загін бурів. І тут настала черга Черчиля віддячити своєму рятівнику: замість табору для полонених Будяк опинився в Англії, в родовому замку лорда Черчиля. Сім’я майбутнього політика не скупилася на винагороду. Будяку оплатили навчання в Оксфорді.
Втім українець надто погано знав англійську та й йому дуже кортіло додому. Прогулявшись коридорами найпрестижнішого у світі вишу, Будяк попросив дати грошей на подорож до Америки. В цьому теж не відмовили.
Уже на батьківщині пережиті враження допомогли стати журналістом, згодом і дитячим письменником. Черчиль ніколи не згадував про події в південній Африці. Юрій Будяк ділився лише з найближчими друзями.
Winston Churchill, 1941 by Yousuf Karsh
Юрій Будяк народився у 1878 році в селі Красногірка Красноградського району Полтавської губернії. Тепер це територія Машівського району. Проте, недовго він жив на Полтавщині. Після закінчення сільської школи молодого та амбіційного вітром змін занесло до Катеринославу (Дніпро), потім – у Крим. А далі він і взагалі покинув Україну, поїхавши на Кавказ. До 1899 року юнак встиг попрацювати вантажником, помічником аптекаря, чабаном, матросом та бляхарем, матросом, аптекарським практикантом. Паралельно встигав учитися в гімназії екстерном.
28 жовтня 1935 року Юрій Покос був засуджений на п’ять років виправних трудових таборів. НКВС приписало йому приналежність до контрреволюційної організації, активну контрреволюційну діяльність і терористичні настрої, тісні зв’язки з розстріляним Григорієм Косинкою та арештованим керівником «Плугу» Сергієм Пилипенком. Чекісти також пригадали короткочасну службу в апараті Центральної Ради, роботу в українській пресі і обізвали Юрія націоналістом. За всі ці «гріхи» колишній «Індіана Джонс» відправився у Карагандинський табір НКВС, а потім — в Ухті й Воркуто-Печорську в’язницю.
Звільнений після відбуття строку покарання 1 лютого 1940 року, повернувся до Києва. Помер 1942 році під час німецької окупації. Деякі джерела помилково вказують як дату смерті 1943 рік.
Джерело: tribuna.pl.ua
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
