Єврейський Львів. Золота Роза – справжня й міфічна

Про дві єврейські громади, які не спілкувались між собою, походження прізвищ львівських євреїв і справжню Розу Нахманович, яка не втрачала своєї честі.

Єврейська громада століттями була невід’ємною й важливою частиною Львова. Перші євреї оселились у місті ще за давньоруських часів, коли княже місто було розташоване неподалік від теперішнього Оперного театру. Tvoemisto.tv вирушило на екскурсію львівськими вулицями, пов’язаними з історією єврейської громади, яку провела керівниця музею «Слідами галицьких євреїв» фонду «Хесед-Ар’є» Ольга Лідовська.

Коли євреї селяться в новому місці, вони, перш за все, облаштовують цвинтар і синагогу. Адже за єврейською традицією ховати людину потрібно в той самий день, коли вона померла. Коли Львів став містом у мурах, утворилося дві єврейські громади: одна – в передмісті, інша – всередині. Ці дві громади не спілкувались і не підтримували зв’язків між собою; навіть на початку ХХ століття, коли ні мурів, ні інших перешкод між ними не існувало, юнак із середмістя, наприклад, не міг одружитися з дівчиною з околиці. Лише у складні часи євреї з передмість та з міста простягали одні одним руку допомоги, але, коли лихо минало, знов переставали спілкуватись.

Тут була школа Абрахама Кона. Він був одним із перших львівських реформістських рабинів, служив у синагозі Темпль, розташованій на початку теперішньої вулиці Богдана Хмельницького.


Синагога Темпль на пл.Старий Ринок, 1862 р.


Синагога Темпль. Фото між 1900 – 1910 рр.

Кон почав служити 1844 року, а за чотири роки його отруїли. Але у Львові залишилися школи, які він заснував і які носили його ім’я. Тут же було розташоване управління міжнародної освітньої програми для євреїв, яка організовувала додаткові курси професійної освіти для молоді. Зараз ці приміщення належать історичному музеєві.

Коли після першого поділу Польщі 1772 року у Львові з’явилась австрійська влада, був організований перепис населення. Проте записати всіх мешканців міста було важко, адже прізвища мала тільки шляхта, решта – самі імена. Замість прізвища в документах зазначали ім’я батька. Наприклад, якщо батьком Нахмана був Ісаак, він звався Нахманом Ісааковичем, а його син – Мордехаєм Нахмановичем. Розібратись у цьому було важко, тому австрійці наказали євреям узяти прізвища за професійною ознакою. У нас були Шмуклери (галантерейники), Вассермани (водоноси), Шустери (чоботарі).

Дехто мав прізвища, пов’язані з походженням предків – наприклад, Коган (це означає, що людина походила зі релігійної верстви коенів). За прізвищем «Раппопорт» можна зрозуміти і географію, і професію – «ребе з Порти». Були прізвища-абревіатури – наприклад, Маршак: кожна літера в ньому щось значить.

Австрійський імператор розумів, що від безправного народу не можна чекати лояльності, тому урівняв євреїв у правах із іншими народами. Це дало великий поштовх розвитку єврейської громади – не лише економічного, а й культурного.

На місці цієї площі була Велика міська синагога. У різні періоди синагоги тут перебудовувались і добудовувались, а остання була зведена 1801 року.


Велика міська синагога 1901 р.

«Золотою Розою» інша синагога, розташована в самому серці єврейського кварталу, не називалась ніколи. Вона мала назву «Турей Захав» («золоті ворота»). У XVI столітті після великої пожежі, яка зруйнувала Львів, євреї отримали в подарунок Олеський плац. І в місці, де до пожежі був бордель якогось італійця, вирішили звести синагогу. Спершу історики не розуміли, чому було обрано саме таке нечисте місце, але на початку ХХ століття з’ясували: раніше тут теж була синагога, про яку не залишилося згадок.


Творець: Юзеф Косьчєша Яворскі
Дата: 1910-1912
Колекція: Ігор Котлобулатов
Джерело: lvivcenter.org

«Турей Захав» була родинною синагогою родини Нахмановичів. Потрапити до неї можна було або через їхній будинок, або через єврейську школу – бет-мідраш. Підійти до синагоги з вулиці було неможливо, як і побачити її: вона була невисока, адже за тих часів єврейські релігійні будівлі не могли бути вищими за навколишні житлові. Спершу їх навіть не дозволяли тинькувати. Тож, аби зробити синагогу просторішою, її будували вглиб.

1600 року на цю ділянку висловив претензії орден єзуїтів, що прагнув звести тут новий костел. У старому місті забудова була дуже щільною, й місця для храму бракувало. Єзуїти подали на євреїв до суду – мовляв, ті незаконно звели синагогу без дозволу єпископа. Перше рішення суд прийняв на користь ордену. Як описував очевидець, плач у єврейському кварталі стояв, як у дні Страшного суду: ще не було такого, аби божниця одного народу перейшла в руки іншого.

Власник синагоги Мордехай Нахманович привів нових власників на галереї, передав їм ключі і сказав: «Я привів вас сюди, бо без мене ви зможете потрапити сюди лише повітрям. Віддаю вам ключі, бо так сказано в наказі нашого найяснішого короля. Але там нічого не сказано про те, що я постійно маю пускати вас через свій дім. Тому ви можете продати мені синагогу, або вже не зможете сюди потрапити». Єзуїти відмовились, і суди тривали далі – ще дев’ять років. Зрештою суд дозволив євреям залишити синагогу собі, виплативши єзуїтам двадцять тисяч золотих, аби ті могли купити землю під свій костел. Синагога залишилась у євреїв до 1941 року, коли її зруйнували нацисти.

За двісті років виникла легенда про молоду жінку Розу Нахманович, яка ціною своєї честі отримала підпис єпископа, а коли передала документ громаді, не витримала ганьби й покінчила життя самогубством. Роза Нахманович справді існувала, але за часів, коли єзуїти судились із євреями, їй було за шістдесят. Жінка дала чимало грошей на те, щоб відстояти синагогу, й спокійно померла у своєму ліжку. Але в легендах вона живе в зовсім іншому образі.
На стіні й зараз можна побачити написи – це єврейські молитви. Написів тут кілька шарів.

Львів – перше місто в Україні, яке вклало гроші в те, щоб привести місце пам’яті до ладу. Частково це профінансував німецький фонд GIZ, а з міського бюджету виділили двісті тисяч гривень.

Зараз на місці синагоги облаштований меморіал, де можна прочитати цитати видатних львів’ян-євреїв різними мовами. На деяких плитах написи трьома мовами, на деяких чотирма: мовою оригіналу, українсько, англійською та івритом. Серед видатних євреїв, народжених у Львові – Мартін Бубер, Станіслав Лем і багато інших.

Також тут можна побачити фото Львова, на яких зображені євреї. Є рекламний фільм про Львів 1938 року – один із тетралогії про польські міста (також були Варшава, Лодзь і Краків; збереглися тільки Львів і Варшава). Це цікаве свідчення життя єврейської громади Львова перед війною.

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини