Стара казка на новий лад

Сюжет казки дуже простий і такий, що легко запам’ятовується. Купив дід козу на ярмарку та й привів додому. Та коли господар доручає рідні пасти козу, а ввечері питає рогату, чи та їла, чи пила, нахабна коза обманює його, говорячи, що нічого не їла й не пила. З пересердя дід проганяє своїх синів, а згодом і жінку. А коли з’ясовується правда і дід хоче козу зарізати, вона втікає до лісу, де вдирається в хатинку до зайчика.

Бідолашний зайчик, повернувшись додому, знаходить там якусь зайду, та не може її прогнати, ба й навіть інші лісові звірі не в змозі це зробити, бо дуже бояться рогатої й бородатої кози, яка до того ж ще й приказує:

– Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть.

Та все закінчується хепі-ендом, бо знаходиться такий собі рак-неборак, який не злякався кози та вигнав її з хатинки. Дуже повчальна історія, і не лише для малюків, що не треба пускати чужинців до своєї оселі.

Однак сьогодні ця давня казка наповнюється новим сенсом. Казковий зайчик – то наша бідолашна Україна, а коза-дереза – це нахабний “русский мир”, який без дозволу вдерся в чужу хату. Всі ці ведмеді, вовки та лисички – то Євросоюз, який нібито і хоче допомогти Україні, та страшенно боїться кози-дерези. Ось тільки невідомо, хто той рак-неборак, який вижене нарешті з нашої хати цю рогато-бородату нахабу?

Цікаво, що казка вважається також російською. В Росії широкому загалу вона відома в обробці Олексія Миколайовича Толстого, яка майже слово в слово повторює український варіант, включно з козиною приказкою. Хіба що замість рака-неборака фігурує півник. При цьому, в найбільшій збірці російських народних казок О. М. Афанасьєва казки “Коза-дереза” немає, хоча є досить схожа “Сказка о козе лупленой”. Проте в цій казці відсутня перша частина про пасіння кози, а визволяє зайчикову хатинку не півник, який також нічого не зміг вдіяти з козою, а маленька бджілка. Отже варіант Толстого списаний саме з української казки, а не з афанасьївської. До того ж, сам О. М. Афанасьєв нерідко включав до складу російських казок і деякі малоросійські, як наприклад “Покатигорошек” або “Никита Кожемяка”, бо вважав українців гілкою “русского народа”.

А “червоний граф”, як називали О. М. Толстого, не лише полюбляв, як і його тезка за прізвищем Лев Миколайович, обробляти народні казки, а ще й відомий переробкою (прямо кажучи плагіатом) казки італійського письменника Карло Коллоді “Піноккіо”, знайомої російському читачеві, як казка про Буратіно.

Отже все виглядає суто по-російськи – не лише вдертися в чужу хату, а ще й привласнити собі її історію.

Джерело: uamodna.com

Share on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on TwitterPin on Pinterest0Email this to someone

Comments

comments