Львів’яни та їхні старі машини. Сім історій ретро-автомобілів

Як зібрані власноруч ретро-машини стають надійними товаришами в далеких поїздках. Історії членів клубу «ЗАЗ Козак».

Про найбільший в Україні клуб любителів ретро-автомобілів «ЗАЗ Козак», заснований у Львові, Tvoemisto.tv вже розповідало. З нагоди Дня автомобіліста ми попросили сімох членів клубу – власників старих автомобілів – розповісти про своє захоплення, мандрівки на ретро-машинах і чому авто має власну душу.

ДМИТРО СТЕПАНОВ І FORD MODEL T 1912 РОКУ ВИПУСКУ

Я придбав лише каркас автомобіля: від оригінальної машини залишились рама, фари, двигун у неробочому стані, а сидіння нагадували старий матрац із пружинами, що стирчали врізнобіч. Понад чотири роки я власноруч збирав автомобіль. Купував книжки, переглядав фото тих часів, щоб якнайточніше відтворити всі деталі. Запчастини шукав в інтернеті, виготовляв сам і замовляв у майстернях, де працюють за старими фірмовими лекалами. Частина деталей машини вкрита латунню; зараз ця технологія фактично втрачена, бо все хромують. Довго шукав майстрів, які б могли мені допомогти. Сидіння в машині дуже зручні, але, щоб виготовити спинку з правильним кутом нахилу, довелось багато експериментувати.

Керувати таким автомобілем спочатку непросто. Тут зовсім інша система важелів та педалей. Довелося шукати інструкцію та пробувати самому. Автомобіль може їхати зі швидкістю хоч би й сімдесят кілометрів на годину, проте система гальм не розрахована на швидку зупинку.

На мою машину люди реагують, мабуть, так само, як і сто років тому – дивуються, запитують, торкаються і просять сфотографуватись. Я намагаюсь виїжджати майже щотижня, тому пробіг машини – майже дві тисячі кілометрів. Зараз це найстарший автомобіль у Львові та, мабуть, в усій Західній Україні.

ТАРАС ЦЮВАНИК І «ЗАПОРОЖЕЦЬ» ЗАЗ-968 1975 РОКУ

Машина в мене вже сім років. Ми купили її в одного дідуся, який їздив на ній усе життя. Попри те, що авто весь час було на ходу, збереглося в дуже доброму стані – навіть фарба «рідна». Щоб їздити, я доробив лише окремі деталі. В мене автомобіль майже цілий рік в експлуатації. Лише коли замітає сильний сніг, я ставлю його у гараж.

Крім ЗАЗ-968, я маю ще «горбатий запорожець». Я на ньому їздив до німецького Маґдебурґа на фестиваль – два тижні в дорозі, майже чотири тисячі кілометрів.

Мене часто можна побачити на львівських вулицях на «запорожцях»: це мої улюблені автомобілі. Вони мені подобаються тим, що невеличкі, мають м’які форми, схожі на дитячу іграшку. Приносять радість не лише мені, а й іншим людям: коли їду «горбатим запорожцем», люди завжди усміхаються. Як на мене, це автомобіль, що має душу.

ОЛЕКСІЙ БОРИСКО І ZASTAVA-750 1967 РОКУ ВИПУСКУ

Zastava-750 випускалась у Югославії за ліцензією заводу FIAT. Це найперша модель, і на Балканах вона зараз рідкісна. Ця машина сподобалась мені під час поїздки до Норвегії, до найпівнічнішої точки Європи – мису Нордкап. Один з учасників мандрівки був у такому автомобілі.

Торік я прибрав, фактично, сам кузов у жахливому стані. Попередній власник навіть не знав, де реєстраційні номери машини. Реставрація тривала півтора року, сьогодні лише другий виїзд машини. Я повністю її розібрав, кожна деталь – оригінальна. До нього складно знайти запчастини. Лише в Нідерландах мені трапилась фірма, яка відпускає запчастини до «фіатів»: дещо я замовив там, адже Zastava комплектується частинами автомобілів FIAT. Колеса у неї 12-го радіусу – маленькі, зараз такі трапляються нечасто, тож шини теж знайти нелегко.

Щоб зареєструвати автомобіль в Україні, довелося чекати два місяці, бо в загальному переліку марок такого автомобіля в нас немає. Стільки ж часу чекав на номерні знаки, бо вони повинні відповідати моделі автомобіля. Машинка маленька, проте двоє людей у ній сідають із комфортом.
Тепер у нас у сім’ї є «запорожець» і Zastava. Цей автомобіль був зроблений для дружини, колір теж вибирала вона. Він потрібен не як музейний експонат, а для мандрів. Коли їдемо на ньому, люди завжди всміхаються.

ОСТАП І ЗОРЯНА БОЙКИ ТА ЇХНІЙ RENAULT 4 1983 РОКУ

Машина в нас понад сім років. Для України вона незвична, проте у світі модель була дуже популярною. Її використовували як сімейний автомобіль, таксі, службовий транспорт і для доставки. Ці машини виготовляли до 1993 року в Бразилії та загалом випустили шість з половиною мільйонів.
Я купив це авто в Ужгороді. Відтоді ми робили лише дрібні ремонти. Машина економна – споживає лише п’ять літрів бензину на сто кілометрів, та комфортна. Торік ми їздили до Словаччини маршрутом, організованим поляками та словаками. Дорога лежала через етнічні українські території: були в польському Ряшеві та словацькому Пряшеві. За три дні проїхали вісімсот кілометрів.

АНДРІЙ БАС ТА BMW-321 1938 РОКУ

Машину зібрав сам до останнього шурупа. Раніше це була робоча машина для господарства. Вона в мене з 1976 року – попередній власник не їздив нею одинадцять років, бо не міг відремонтувати. Знайомі допомогти зібрати машину, і щойно я відвіз їх додому, одразу довелося виїхати. Дружина була вагітна, почалися пологи. Ми заледве встигли доїхати до пологового.

Їздив нею всією Україною, а після розпаду Радянського Союзу – на роботу до країн колишньої Югославії. У клубі «ЗАЗ Козак» я вже понад п’ятнадцять років. Їздив із клубом у Польщу, Білорусь тощо.

СЕРГІЙ РОЖКО І ГАЗ-12 ЗІМ

Ця модель подобалась мені з дитинства, хоча батьки не мали такої машини. Мені імпонують великі авта, в яких двері відчиняються в обидві сторони. У п’ятдесятих роках це була представницька машина, яка коштувала п’ятдесят тисяч карбованців. Завод випустив їх не так багато – машина призначалась для політичної верхівки, використовувалась як таксі та як швидка допомога.

Машина в мене вже чотири роки, проте їжджу нею лише два місяці. Три роки я витратив на реставрацію, ще рік – на укомплектування: купив її укомплектованою лише наполовину, решту збирав сам. Розібрав до останнього болта і склав фактично з нуля – грамотна реставрація так і повинна відбуватись. Знаю її як свої п’ять пальців, можу власноруч відремонтувати.

Поки що проїхав на ній триста кілометрів – був у виїздах із клубом, зокрема в Городку. Зараз закриваю сезон – буде стояти в гаражі до весни, бо резина на колесах літня, і їздити на ній засніженими дорогами небезпечно.

АНДРІЙ КУРАХ І «ВОЛГА» ГАЗ-21 1953 РОКУ

Крім «волги», я маю Jaguar XJ 1984 року випуску, Volkswagen Karmann Ghia 1966 року випуску і Citroen 2CV – така машина була у фільмі «Жандарм із Сан-Тропе».

Захоплення автомобілями об’єднує нашу сім’ю. Зі старшим сином ми займались позашляховиками, молодший теж цікавиться ретро-автомобілями. Молодший син – мій штурман на перегонах, у нас зібралась колекція кубків. Придбати і скласти машини, крім «волги», було його ініціативою. Тепер залежно від погоди й дороги обираємо марку автомобіля для виїзду.

У клубі «ЗАЗ Козак» я з 2013 року. Позаторік їздив у Норвегію на Нордкап, торік – у Румунію. Ми проїхали на «волзі» двома гарними дорогами – Трансфагарашем і Трансальпіною, загалом близько чотирьох тисяч кілометрів. Мандри на ретро-автомобілі – це великий виклик, тому в дорогу я беру всі запчастини, які можуть згодитися. Свої автомобілі я знаю й можу ремонтувати в дорожніх умовах.

Джерело: http://tvoemisto.tv

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини