“Традиційними для української сім’ї є хіба що непорозуміння, ворожнеча, насильство”, – зазначає кандидат історичних наук, редактор сайту Historians.in.ua Володимир Маслійчук.
Він працює, зокрема, з матеріалами карних справ Слобідської України XVIII-XIX ст.
“Сьогодні у сільській місцевості шлюб реєструють рідше, ніж у міській”, – розповідає кандидатка соціологічних наук, докторантка факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, гендерна дослідниця Олена Стрельник.
Вона аналізує, зокрема, статистичні дані про сучасну українську родину.
Приклади, які наводить Володимир, звучать незручно, цифри Олени змушують дивуватися.
З ними обома ми познайомилися на форумі “Сучасна сім’я: традиції та варіації”, котрий наприкінці літа провели у Харкові активісти феміністичних та ЛГБТ-організацій: Харківського фонду психологічних досліджень, ГО “ХЖО “Сфера”, ГО “Київпрайд”, сквоту “Автономія” – за підтримки USAID/ENGAGE та Pact.
Мета його організаторок та запрошених дослідників і дослідниць – змусити українців позбутися ідеалізованих уявлень та розвинути публічний діалог про те, якою бути українській родині.
Чи погоджуватися з теоріями і трактуваннями харківського історика та київської соціологині – кожен вирішить сам для себе.
Ми ж лишень зафіксуємо почуте – від Володимира та Олени.
ПАТРІАРХАЛЬНІ, НЕСТРИМАНІ, НЕЗНАЙОМІ
Володимир Маслійчук,
кандидат історичних наук, редактор сайту Historians.in.ua
В українській літературі, в фольклорі – рівність в родині, або любов до дітей, плекання жінок, їх самостійність.
Пам’ятаєте пісню, як жінки на базарі чоловіків продавали? Але я як історик працюю не з фольклором, а з документами, які збереглися з тих часів. Переважно це кримінальні справи.
Традиційна українська родина була патріархальною й існувала як великий інститут пригноблення жінки й молодших членів родини.
Наприклад, молодшого сина, який досягнув зрілого віку, але не має господарства, або невістки, та й взагалі, усіх, хто не мав в родині свого голосу. Але цей голос доходить до нас опосередковано, через документи.
Традиційна українська родина була патріархальною й існувала як великий інститут пригноблення жінки. Картина Миколи Пимоненка
Вагому частку кримінальних справ XVIII-XIX ст. складають бійки подружжя або побиття чоловіком дружини. Зафіксовано і сотні випадків убивств у родині.
Ось опис кримінальної справи про побиття і вбивство чоловіком дружини.
Це відбулося у слободі Калач на території Острогозької провінції. Зараз це місто Калач Воронезької області Росії, проте історично це – Слобідська Україна, де панували традиційні українські відносини й панують подекуди й зараз. Там навіть сьогодні можна почути суржик.
“Тимофій Кузьмич Швець, (або Шевцов – русифіковане прізвище), мешканець слободи Калач Острогозької провінції. У вересні 1770 року місцеві жителі бачили, як Тимофій скидав із воза у річку Підгорну тіло своєї дружини.
На допиті 30-літній Швець визнав факт вбивства й розповів подробиці злочину.
Народившись в іншій великій слободі Слонівці, Тимофій 15 років тому переселився до Калача і тут одружився на доньці калачівського жителя Таранцовій Ірині. Жив з нею до моменту вбивства 13 років, нажив шістьох дітей, троє з яких померло.
Через пияцтво скоїв перелюб зі своєю сусідкою Параскою, дружиною калачівського жителя Кирила Німого. Дружина, знаючи про це, інколи дорікала йому, за що бувала караною.
23 вересня до Тимофія прийшла коханка й поскаржилася, що їхні сусідки Євгенія Онущенко та Степанида Кучеренко під час сварки дорікали їй, зокрема, перелюбом. Джерелом цієї інформації вони називали Ірину. Параска вимагала від Тимофія, щоб він покарав дружину за довгий язик. Однак, виховні заходи щодо дружини довелося відкласти, тому що Тимофія послали супроводжувати каторжну колону.
Повернувшись 25 вересня додому, чоловік взявся за виховання дружини. Аби жінка нікому не язвончила про його зв’язок з Параскою й залишила коханців у спокої, Тимофій згорнув лозину і бив її по руках, а потому скрученими ремінними віжками по всьому тілу.
У фольклорі та живописі часто зображали, як жінки перевиховували чоловіків, але насправді зазвичай було навпаки. Картина Миколи Пимоненка
В суботу Тимофій пішов до свого шуряка Михайла Таранця і цілий день допомагав йому молотити. Дружина займалася “обыкновенною своею работою”. Повечерявши, родина лягла спати: Тимофій – на лаві, а дружина з дітьми — на примостку…
Уранці Тимофій зауважив, що дружина мертва. Він таємно вивіз її тіло до річки й кинув у воду. А потім пішов по сусідах, питаючи, чи не бачили вони Ірину, бо десь пропала.
Покликавши кількох жінок, одна з яких була невісткою коханки, пішов з ними до річки, де вони швидко відшукали тіло потопельниці. Але місцевий отаман, оглянувши тіло, виявив сліди побоїв і взяв Тимофія під варту”.
Більшість кримінальних справ, у яких фігурантками є жінки, стосуються дітозгубства. Бо поява позашлюбної дитини іноді каралася як громадою, так і церквою, і, певною мірою, державою.
Вироки по дітозгубству на Слобожанщині пом’якшуються у другій половині XVIII століття. Починає поширюватися думка, що жінку, яка народила дитину та позбавила її життя, не слід тяжко карати, бо є пом’якшувальні обставини.
У сімейних та інших цивільних справах компетенція церкви змінюється. З 1780-х років запроваджується совісний суд, який розглядає справи між членами сім’ї, сусідами, справи про чаклування.
Поведінкові злочини вважаються помилками, оманою, і їх можна виправдати або виправити.
У другій половині XVIII століття починає поширюватися думка, що жінку, яка народила дитину та позбавила її життя, не слід тяжко карати, бо є пом’якшувальні обставини. Картина Миколи Пимоненка
У російських та українських переселенців були різні традиції. Це помітно на прикладі снохарства – коли свекор спить з невісткою. Так було заведено у російських однодворських родинах.
Від цього жінкам не було куди дітися, навіть церква довго й вперто з цим боролася. Приклади снохарства були і в українських родинах, що жили по сусідству з росіянами.
Чоловік на прикородонні міг покинути родину й десь зникнути. Ані церква, ані держава довгий час не могли контролювати прикордоння та його звичаї.
Зникнути з незручного їй шлюбу на прикордонні могла і жінка. І тут жінка, здається, виглядає більш вільною – не подобається їй чоловік, зібралась й втекла.
Але в цього рішення є зворотній бік. Після втечі вона потрапляла в інше місце, але в абсолютно подібні відносини.
Є діти – добре. Немає – треба народити. От і вся логіка. Якщо почитати, наприклад, як робили щеплення дітям від оспи на території Роменьского району (це можна зробити в Сумському архіві) можна побачити, що багато хто з селян відмовлявся.
Казали “Бог дав, бог взяв” або “Був би коваль й ковалиха, то й буде того лиха”. Під “лихом” розуміли дітей.
Часто в подружжі толком не знали один одного і практично не мали спільного. Навіть сну. Наведу ще раз цитату з карної справи Михайла Таранця: “(Чоловік…) цілий день допомагав… молотити. Дружина займалася “обыкновенною своею работою”. Повечерявши, родина лягла спати: Тимофій – на лаві, а дружина з дітьми — на примостку…”.
Тобто, на спілкування часу у багатьох не лишалося.
Часто в подружжі толком не знали один одного і практично не мали спільного. Картина Костянтина Трутовського
У “верхівці суспільства” повного патріархального пригноблення, домінування чоловіка не було. Тут із жінкою приходив посаг (придане), жінка могла успадковувати статус і майно, володіти, тому ставлення до жінки серед еліти було іншим.
І жінка, і дитина були витіснені з публічного простору. Тож наше минуле ми сприймаємо очима чоловіка, переважно, чиновника. Якщо дивитися на документи – там помітний погляд на речі того, хто пише.
ПОЗАШЛЮБНА, РОЗЛУЧЕНА, НЕ ЖИВЕ РАЗОМ. РІЗНОМАНІТНА
Олена Стрельник,
гендерна дослідниця, кандидатка соціологічних наук, докторантка факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Соціологічні опитування показують, що цінність сім’ї та сімейних відносин для українців ніяк не зменшилась за 25 років. Питання в тому, як вони інтерпретують цю цінність.
Припускаю, що сучасні люди створюють сім’ю не для того, щоб відтворити населення України, а тому що хочуть бути щасливими.
У 2015 році 21% дітей в Україні народжені в незареєстрованих шлюбах, або й просто поза шлюбом. У 1991 році таких дітей було 12%.
Демографи припускають, що більшість цих жінок де-факто перебувають у партнерстві й не є самотніми матерями.
У сільській місцевості незареєстрованих партнерств більше, ніж в містах. Можливо, через те, що мама, яка народжує дитину поза зареєстрованим шлюбом, отримує статус мами-одиначки й певні виплати.
43% зареєстрованих шлюбів розпадається. За останніх 25 років цей показник не підвищився.
Джерело: life.pravda.com.ua
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини