У грудні 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів.
Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.
Після прийняття потрібних рішень незрячих співців під приводом поїздки на зібрання народних співців народів СРСР, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.
Пізно ввечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Розташувавши незрячих кобзарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.
У грудні 1933 на пленумі Всеукраїнського комітету профспілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструментт “класово-ворожими”.
Після цієї події почали друквати тільки “викривальні” матеріали про кобзарів. Наприклад, таке: “Сумнівні бандуристи…під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох” або “… треба прийняти найрішучіші заходи щодо викорінення кобзарського націоналізму”.
До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав: “Кобза таїть в собі небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з козацькою романтикою Запорозької Січі. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”.
Шукати інформацію про “розстріляний з’їзд” в радянській пресі -— марна справа. Навіть в архівах колишнього НКВС-КДБ дослідники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального підтвердження цієї жахливої трагедії. Сліди своїх злочинів енкаведисти-кадебісти замітати вміли: ще у 1960 року тогочасний голова КДБ Шелепін таємною директивою наказав своїм відомствам “от Москвы до самых до окраин” спалювати все, що могло б у майбутньому скомпрометувати “доблесні” органи.
Відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський склав реєстр кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х рр., і тих, що пропали безвісти. Інформація не повна, тут усього 72 особи.
Кобзарі
- БОРЕЦЬ Іван Олексійович. З Борисполя на Київщині (1890 р. н.). Учасник Першої народної капели кобзарів. У 1925-1926 роках грав у Харківській капелі, відтак перейшов до Полтавської.
- ГАЩЕНКО Павло Михайлович. Із села Костянтинівки Богодухівського району Харківської області. Брав участь у роботі XII Археологічного з’їзду у Харкові (1902 р.).
- ГЛУШАК Никифор Іванович. З Чорнобиля на Київщині (1890 р. н.). Виготовляв бандури.
- ГУБЕНКО Михайло. З Миргорода (1891 р. н.). З 1927 року кобзарював, виступав в ансамблях кобзарів.
- ДЕЙНЕКА Карпо. З Конотопа (1897 р. н.). Виготовляв бандури.
- ДОРОШЕНКО Федір Васильович. Фундатор Першої капели кобзарів у Києві.
- ДРЕВЧЕНКО (ДРЕВКІН, ДРИГАВКА) Петро Семенович. З села Семенівки на Полтавщині (1871 р. н.).
- ДУМЕНКО (ДУМЧЕНКО, ДУМА) Лука. З села Киселівки (нині Менського району) на Чернігівщині.
- СОЛОГУБ Віктор. Із села Юрківці Талалаївського району Чернігівської області. З 1920 року виступав зі своїми трьома синами-бандуристами — Володимиром, Миколою та Михайлом.
- ХРИСТЕНКО Макар. Жив на хуторі Костів (нині Валківського району) Дніпропетровської області (1870 р. н.).
- ЦЕБРЕНКО Григорій. Один з організаторів Першої української художньої капели кобзарів. 1917 року брав участь у кобзарському концерті в Києві.
- ЩЕРБИНА Данило. Із Долинського Кіровоградської області (1891 р. н.). Під час Першої світової війни як військовополонений був у Німеччині, виступав у Берліні.
- ЯЩЕНКО Оврам Семенович. З села Харківці Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1918 р. створював Першу українську художню капелу кобзарів.
- ГУРА (ГУРІН) Петро Іванович. З села Красної Луки Гадяцького району Полтавської області. У 1930-х роках жив у Юзівці (нині Донецьк). Пропав безвісти.
- ДЕМЧЕНКО Микола. З села Дементіївки Харківського району Харківської області (1873 р. н.).
- КОЛОДУБ. З села Великої Кошелівки Ніжинського району Чернігівської області (1893 р. н.).
- КУЖКОВЕНКО. До революції 1917 р. був засланий до Сибіру, де втратив зір. У 1920-х роках кобзарював на Україні. Пропав безвісти.
- ЛАВРИШ (ЛАВРИК) Петро. З села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1873 р. н.).
- МАТВІЙ (приблизно 1865 р. н.). Із села Черевки Миргородського району Полтавської області.
- МИРОН ЯКОВИЧ. З села Олександрівки (за Новим Мерчиком) на Харківщині.
- ПАРАСОЧКА (ПЕТРІВСЬКИЙ) Василь. Народився у Петрівці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії.
- ПАСІЧНИЧЕНКО. Миргородський кобзар.
- ПОБІГАЙЛО Олексій. Учень Михайла Кравченка.
- ПОВАР Панас Митрофанович. Із села Верхолісся.
- СІРОШТАН Іван. З села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1863 р. н.).
- СИМОНЕНКО Василь. З с. Корюківки на Чернігівщині.
- СОЛОМАХ Никифор. З Миронівки на Харківщині (1893 р. н.).
- ТОКАР Ілля Якович. З Дементіївки Харківського району Харківської області (1863 р. н.).
- ТОКАРЕВСЬКИЙ М. Д. З 1912 року зазнавав переслідувань.
- ФЕДОРЕНКО Василь Петрович. З-під Харкова. У 1920-х роках грав на ярмарках Полтавщини.
- НІМЧЕНКО К. З Кубані. Бандура його конструкції 1923 року розглядалася на засіданні експертної комісії УКРФІЛу і дістала високої оцінки.
- ОСАДЬКО Василь Якович (1865 р. н.). Грав у Харківській капелі, згодом створив власний ансамбль, з яким мандрував по Україні.
- ПАВЛИНСЬКИЙ Антон (1870 р. н.). Визначний київський майстер бандур. Пропав безвісти.
- ПАНЧЕНКО Федір Петрович. Один з засновників Першої капели бандуристів (1918 р.) у Києві. За свідченнями кобзарів, закатований у 1930-ті роки.
- ПАПЛИНСЬКИЙ Антон Карлович. Київський майстер бандур. Член ревізійної комісії Першої української капели кобзарів.
- ПАСЮГА Степан Артемович.
- ПОТАПЕНКО Василь Васильович. У 1902 р. був на ХІІ Археологічному з’їзді. Брав участь у створенні Першої художньої капели кобзарів (1918 р.).
- РОЖЧЕНКО (РОЖКО) Пилип Порфирович. З Конотопа (1889 р. н.). Грав у конотопських ансамблях.
- РУДЕНКО (РУДИЧЕНКО) Данило. З села Баби Менського району на Чернігівщині.
- СКАКУН Андрій Юхимович (1891 р. н.). З Баришівки на Київщині. Учасник Київської капели бандуристів кінця 1920 — початку 1930-х років.
- СКОБА Антон Якович. З Багачки на Полтавщині (приблизно 1865 р. н.).
- ЗАЄЦЬ Микола Мартинович (1902 р. н.). Церковний регент у Лубнах. Мандрував з Харківською капелою кобзарів, деякий час був її художнім керівником. Заарештований 1937 року. Пропав безвісти.
- КОНОНЕНКО Пилип Петрович. З Великої Писарівки на Полтавщині (1904 р. н.). Засновник Полтавської капели. Грав у Харківській (1925-1928 рр.), згодом — Конотопській капелах. Виготовляв бандури.
- КОНОПЛІЧ Кіндрат Михайлович. З Борисполя на Київщині (1900 р. н.). Грав у Київській (1927-1929 рр.), згодом — Бориспільській капелах.
- КОНОН Григорій Якович (1887 р. н.). З Борисполя на Київщині. Один із засновників (завідувач художньої частини) Першої української художньої капели кобзарів. Загинув 1937 року.
- ЛЯЩЕНКО (СТАРЧЕНКО) Іван Пимонович. З Підгороднього Дніпропетровської області.
- МАТЮХА Максим Мусійович. З Конотопа (1896 р. н.). Один з організаторів кобзарського руху на Сумщині.
- МИНЗАРЕНКО Дем’ян. З Полтавщини (1889 р. н.). У 1920-х роках мандрував з капелами. Репресований 1936 року.
Лірники
- БЕРНАЦЬКИЙ І. К. Із Зінькова на Полтавщині (1901 р. н.). Від нього М. Гайдай записав думу «Про Коновченка» (1926 р.).
- БОКЛАЧ Назар. З хутора Лихачівки Харківської області. 1930 року фольклористи записали від нього думу «Про трьох братів Озівських».
- ВАХКО Гарасим. Від нього на ярмарку в Ічні С. Маслов записав псалом «Удова» (1902 р.).
- ВЕСЕЛИЙ (ЦАР) Самсон. Народився у селі Литвинівці (тепер Валківського району) Харківської області. Від нього записано думу «Про Олексія Поповича» та псалми (1930 р.).
- ГОНЧАР Варивон. Із села Ков’яги Харківської області. 1930 року був ще живий. Пропав безвісти.
- ГРАБ Левко. У 1915-1920 роках лірникував у Менському районі на Чернігівщині.
- ГРИШКО О. Л. Немає жодних біографічних даних.
- ЗЕЛІНСЬКИЙ Семен. З Київщини.
- ІВАНЕЦЬКИЙ Антон Максимович. Із села Соболівки.
- ЙОСИП. Родом з Павлограда. Грав біля Самарського монастиря. Ходив разом з кобзарем Древченком.
- КИСІЛЬ. У 1920-ті роки ще грав на київських базарах. Пропав безвісти.
- КОВАЛЬВАХ Прокоп Петрович. З-під Полтави.
- КОЛЕСНИК (КОЛІСНИК) Нестор Данилович. Із села Катричівки Валківського району Харківської області.
- КІШКА Петро. З Чернігівщини.
- ЛІСОВИЙ (ПАПУДА) Іван. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.
- МАРТИНЕНКО (ДИМБЕРСЬКИЙ) Іван. Народився у с. Димберах (приблизно 1884 р.). 1920 року жив у Києві.
- МЕРЕЖКО Іван Харламович. Із села Чаплинки Петриківського району на Дніпропетровщині.
- МЕТЕЛЬСЬКИЙ. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.
- МОСКАЛЕНКО Купріян. У 1920-х роках жив у Києві. Пропав безвісти.
- ЛІМОЗ (БІЯШИЙ) Василь. Із села Білоуса на Чернігівщині. Приятелював з лірником-земляком ОВЧАРЕНКОМ (ШАПОВАЛОМ) Григорієм. Обидва пропали безвісти.
- ПОЛУНЕЦЬ Григорій. Зі слободи Зіньківщина Полтавського району. 1902 року П. Мартинович записав від нього псалми.
- ТЕРТІЙ Степан Костянтинович. Із Старої Басані Новобасанського району Чернігівської області.
Джерело: kozakorium.com
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
