Катерина Зарицька народилася 3 листопада 1914 р. у м. Коломиї в родині професора математики Мирона Зарицького та Володимири з дому Зофійовських. Освіту здобувала в Тернопільській українській державній гімназії, а згодом, коли сім’я у 1925 р. переїхала до Львова, продовжила студії у приватній жіночій гімназії сестер-василіянок. У травні 1932 р. успішно склала іспит зрілості та вступила до Львівської Політехніки – відділ земельної та водної інженерії.
Двадцятирічну Катрусю було заарештовано у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, звинувачено у сприянні втечі Гриця Мацейка й ув’язнено на вісім років (звільнена у травні 1939 р.). Відбуваючи покарання у Станіславській в’язниці, Катря зустріла товариша дитячих років Михайла Сороку. Михайло співав у церковному хорі при тюремній капличці, а Катруся ходила туди на богослужіння. У них обох попереду був п’ятирічний термін ув’язнення “за націоналістичну діяльність”.
Перемовлятися між собою в каплиці політичним заборонялося, тому розмовляли лише їхні очі. А посередником між їхніми серцями був душпастир Тарнавецький, через якого Катруся й Михайло листувалися.
Після звільнення з в’язниці Катерина та Михайло 5 листопада 1939 року взяли шлюб у церкві Св. Юра. Настали щасливі дні їхнього подружнього життя. Михайло вступив до Львівського університету на математичний факультет, відвідував мистецькі курси. Цілих чотири місяці вони насолоджувалися життям.
22 березня “визволителі” постукали в їхній дім, щоб Катрусю “викликати на розмову”. Михайло заступився за дружину, тому і його арештували. Так “націоналіста” відправили до 2-ої Львівської тюрми, а “націоналістку” – у “Бригідки”. Там і народився у Катрусі Богдан Сорока (відомий художник-графік).
Михайло довідався про народження сина у Воркуті. Він мріяв почути перший крик свого сина й побачити усміх своєї коханої дружини, встелити ложе щасливої матері квітами й прихилити до них безхмарне небо, але попереду було 34 (!) роки концтаборів. М.Сорока став організатором руху спротиву в’язнів “ОУН-Північ”, одним із головних завдань якого було моральне та фізичне збереження українців у таборах і поселеннях.
Навесні 1949 року М.Сорока повернувся до Львова, але його Катруся – член ОУН, організатор і керівник Українського Червоного Хреста УПА, зв’язкова Романа Шухевича каралася в таборах. Уже в червні Михайло був схоплений органами НКВС просто на вулиці та засуджений “особым совещанием г.Москвы” на поселення в Красноярський край за зв’язок з ОУН. Там 1952 року його знову арештували та звинуватили у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, яке за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах.
Після нечуваного жорстокого слідства (деякі в’язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримавши знущань), М.Сороку засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі. 1954 року Сорока брав участь у Кенгірському повстанні політв’язнів. Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів.
Катерина ж несла свій хрест у Владимирській і Верхньо-Уральській тюрмах. Пряме листування з Михайлом було заборонене, тому вони спілкувалися через своїх батьків і сина Богдана. У в’язниці її примушували працювати в пральні й виводили на роботу дещо раніше. І ось, коли, підштовхувана сторожею, чоловіча теслярська бригада виходила на подвір’я перед третім тюремним корпусом, усі, немов за командою, піднімали очі. На вікно пральні, де стояла вона – сива висока мовчазна горда українська жінка. Вони знали, що така ж участь випала й на долю її чоловіка. Вони далеко один від одного, але вони завжди разом, у них була Голгофа – одна на двох. Й не перешкода їхній великій, святій любові тисячі кілометрів імперії.
І тоді всі – українці і литовці, євреї і росіяни, молдавани і вірмени салютували цій любові. Одні знімали шапки, інші віддавали честь, взявши руку під дашок…
16 червня 1971 року Михайло Сорока на 34-у році свого ув’язнення помер. Його тіло привезли у лікарню, що знаходилася всього за кількасот метрів від табірної зони суворого режиму, куди перевели Катерину Зарицьку. Вона благала табірне начальство відпустити її, щоб попрощатися з тілом чоловіка, але їй того не дозволили.
29 серпня 1986 року не стало Катерини Зарицької.
От якою є сумна арифметика життя Катрусі та Михайла:
- Катерина Зарицька народилася 3 листопада 1914 року.
- З 72-ох прожитих літ була ув’язнена — 25 років.
- Михайло Сорока народився 27 березня 1911 року.
- З 60-ти прожитих літ був ув’язнений — 34 роки.
- Разом із чоловіком відбули ув’язнення – 59 років.
- З 32 років подружнього життя разом були – 4 місяці.
28 вересня 1991 року з Мордовії перенесли в Україну прах Миколи Сороки. Нарешті вони зустрілися:
у Львові, на Личакові під одним березовим хрестом…
Джерело: www.uamodna.com
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини