Острів для страт, молитви та торгів: Чим відомий один з найстаріших районів Харкова

Центральний ринок –район у самому центрі міста. Він обмежений з північного сходу набережною річки Лопань, з півдня – вулицею Коцарською і Благовіщенським собором, із заходу – Панасівкою. У більшості харків’ян Центральний ринок, перш за все, асоціюється саме з торговцями, але насправді ця частина міста може похвалитися не лише базаром.

Як маленький острівець став головним базаром Харкова


Центральний ринок називають одним із головних базарів Харкова. Його історія нараховує вже майже 200 років. А починалася вона зі звичайного болота. Так, до початку XIX століття територія сучасного ринку була островом, утвореним рукавами річки Лопань. У 1820-х роках річка почала міліти й територія перетворилася на півострів. Цю болотисту місцевість назвали Дудінською левадою. А вже у 30-х роках ХІХ століття землі викупило місто, і сюди перемістили Сінний базар. За декілька років торговці почали збиратися навколо Благовіщенської церкви, через що ринок й отримав назву Благовіщенського. Подейкують, що протягом 1840-50-х взимку на льоду Лопані поруч з базаром проходили кулачні бої.

З роками Благовіщенський базар почав розростатися й став головним торговим майданчиком міста. Тут проходили ярмарки, а вже на початку XX століття поруч із ринком проклали трамвайну лінію. Пізніше базар став ще й прихистком для багатьох безпритульних, які їхали сюди з різних куточків Радянського Союзу.

За часів радянської влади ринок двічі змінював назву: спочатку – на Комунальний, а потім – на Центральний.

Де прибічники Гітлера та Сталіна страчували ворогів


Під час Другої світової війни будівлі ринку були повністю знищені, зруйнували й розташований поруч міст через річку Лопань. У часи окупації Харкова на базарній площі стояли німецькі шибениці. Тут проводилися публічні страти як звичайних злочинців, так і підпільників та комуністів. Своє функціональне призначення шибениці не втратили й після звільнення Харкова. У 1943 році вже поплічники сталінського режиму влаштували на базарній площі моторошну публічну страту німецьких офіцерів та тих, кого вважали зрадниками комуністичного режиму. За вбивством спостерігали тисячі харків’ян. Після закінчення Другої світової будівлі ринку та зруйнований міст відновили. Життя “торгового серця” Харкова стало поступово відновлюватися.

Вулиці харківських ремісників

Поруч із Благовіщенським базаром розташовані невеликі вулички, які приховують історії харківських ремісників – Коцарська та Чоботарська. Обидві вулиці називають одними з найстаріших у місті – перші поселення тут з’явилися ще наприкінці XVII – початку XVIII століть. Жили тут здебільшого місцеві ремісники, від роду діяльності яких вулиці і отримали свої назви.

Так, своєю назвою Коцарська вулиця завдячує харківським майстриням, які виготовляли вовняні килими, – коци. Харківські коци мали своєрідний геометричний малюнок, який складався здебільшого з ромбів, переважно використовувалися сині, червоні, білі й зелені кольори. Коцами вистилали долівки, їх вішали на стіни. Маленькі коци використовували взимку під час богослужінь.

Із розвитком промисловості килимове ремесло почало занепадати. А вже у 1896 році на вулиці Коцарській, 24 побудували “солодку фабрику” відомого в Російській імперії кондитера Жоржа Бормана, яка функціонує в Харкові й сьогодні. У 1928 році Коцарську перейменували на вулицю Григорія Котовського, але вже в 1945 повернули історичну назву.

Втім, саме пам’ять про харківські коци ще довго жила у народному мовленні. Ще наприкінці ХХ століття, тобто якихось 20 років тому, не так вже й рідко можна було зустріти слово “коцик” – так часто називали плетені з “накоцаних” з тканини стрічок килимки.

Фото: Ольга Коцина/Facebook

Поки мешканці вулиці Коцарської створювали килими та солодощі, на сусідній Чоботарській селилися чоботарі-ремісники. Майстри, які мешкали на цій вулиці, були відомі на весь Харків, тож і назва за вулицею закріпилася відповідна. А от сама Чоботарська довго вважалася вулицею контрастів. Так, у 1837 році почалася велика забудова міста. Кам’яні будинки почали зводити й на Чоботарській, але лише з лівого боку, інша частина вулиці залишалася з дерев’яними будиночками, оскільки вважалося, що вона розташована за межею міста.

Наприкінці XIX століття частину вулиці забрукували, а вже у 1930 тут проклали трамвайну лінію, яка з’єднала Південний вокзал, Центральний ринок та вулицю Клочківську. До наших часів цей трамвайний маршрут не зберігся.

Варто зазначити, що на відміну від своєї сусідки вулиці, Коцарської, Чоботарська є однією з небагатьох харківських вулиць, які жодного разу не змінювали власну назву.

Де у Харкові шукати “неблагополучний” храм


Благовіщенський собор називають однією з найгарніших церков міста. Будівля собору вважається візитівкою Харкова. Перша церква на цьому місці була заснована ще наприкінці XVII століття. Сучасну будівлю храму звели у 1901 році за проектом російського архітектора Михайла Ловцова. У 1930-х роках минулого століття собор закрили, а в його приміщенні облаштували стайні та склади. Відновив храм роботу вже після Другої світової війни.

А от серед місцевих мешканців Благовіщенський собор має не зовсім добру славу. Подейкують, що на його місці раніше була шибениця, за іншою версією – кладовище. Хоча історичного підґрунтя обидві версії не мають. Такої містичної слави собор зажив через низку неприємностей, які траплялися з будівлею. Так, у 1974 році сильний ураган зірвав із дзвіниці чавунний хрест. У 1996 році, знову внаслідок негоди, хрест на дзвінниці зігнуло у основи під прямим кутом. А у наступному 1997-му на дзвінниці сталася пожежа – запалала саме дерев’яна баня – внаслідок чого хрест знову рухнув на землю. Саме через ці події місце біля собору дехто став називати недобрим, а то й проклятим.

Comments

comments