Як жителька великого міста, а точніше столиці, я бувала на багатьох весіллях. Особливо, у далеких 90-х, коли виходили заміж мої подруги та знайомі. Але всі весілля були занадто сучасні, як в оформленні святкового столу, так і в проведенні самої урочистої події. Робити весілля, як у давнину було не модно.
До цього мої пізнання, як в часи моїх прабабусь готувались до весіль і як їх проводили, я дізнавалась тільки з книжок. А там всі основні етапи описано дуже правдоподібно.
Зараз такий термін як “сватання” часто забувають. Як правило, батьків ставлять перед фактом, що хлопець з дівчиною вирішили одружитися. А яке може бути сватання? І так всі знають, що молоді давно живуть разом, до чого тепер формальності? В найкращому випадку, проходить вечеря з батьками, де все і вирішується.
А в старі часи люди ходили до церкви, притримувались традицій, однією з котрих було саме “СВАТАННЯ”.
Пам’ятаєте, як описано сватання Вакули у повісті Гоголя “Ніч перед Різдвом”?
Чуб взяв нагайку і вдарив його три рази по спині.
– Ну, буде з тебе, вставай! старих людей завжди слухай! Забудемо все, що було між нами! Ну, тепер кажи, чого тобі хочеться?
– Віддай, батьку, за мене Оксану!
– Чуб трохи подумав, подивився на шапку і пояс: шапка була чудна, пояс також не поступався їй; згадав про віроломною Солохи і сказав рішуче:
– Добре! присилай сватів!
Що було далі ми не знаємо, але здогадуємося, що Оксана навряд чи винесла сватам Вакули гарбуза, тобто відмовила. Скоріш за все, наречена винесла до сватів хліб з сіллю, іншими словами погодилась. Далі усі випивають та пригощаються, наречена скромно стоїть збоку, батьки хвалять ії, а свати (друзі та родичі) хвалять нареченого. Ця традиція називається “ЗГОВІР”.
Далі починається новий етап підготовки до весілля, який називається “ОГЛЯДИНИ”. На мою думку, дуже показовим сценарієм як це відбувалося є відомий кінофільм “За двома зайцями”. В домі та на дворі прибирають, і наречена повинна постати в очах нареченого у найвигіднішому вигляді: і хазяйновитою, і розумною, і багатою. Ось як це з гумором описано:
– Поїдем до неї в кімнату, ти там ще не таке побачиш!
– Мамочко, там же не прибрано!
– Нічого, це дрібниці. Це їх кімната. Іх постіль. Як у пані. Покривало. Шовкове. В монастря випрсили.
– Я думаю, що ти не пожалієш для своєї дочки щось по-краще, ніж …
– Да що ви, що ви! Ось, гляньте. Скільки золота прикупили.
– Ось браслет, 75 рубликів, сережки …
– Мамо!
– А ось, ось, ось!
– Так, Проня Прокопівна має смак.
– Мерсі за компліман.
Чи відбуваються зараз “ОГЛЯДИНИ”? Так!!! Ну може не так явно, не так відкрито. Але, я думаю, обидві сторони один до одного приглядаються, і з матеріального боку також.
Отже після “ОГЛЯДИН” наступали “ЗАРУЧИНИ”, тобто закріплення згоди на шлюб. В українських традиціях за одним столом зустрічались батьки та родичі молодих. Обов’язковою традицією було перев’язування рук наречених, яке проводив головний староста. Після цього дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову ж відшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу.
Ну а далі починалася підготовка до “ВЕСІЛЛЯ”. Колись наречені повинні були особисто прийти та запросити гостей на весілля, це називалось “ЗАПРОСИНИ”, а зараз надсилають запрошення поштою.
Сучасна молодь перед весіллям влаштовує дівочу та парубочу вечірки. Були вони і раніше, але проходили не в клубах та саунах, а вдома. Дівич-вечір відбувався за присутності мами та, інколи, майбутньої свекрухи, а хлопці святкували більш розкуто, але без стриптизерш, як зараз.
І ось нарешті настає день весілля. Зранку подруги нареченої допомагають їй одягтися. Наречений приїжджає за нею, але його не впускаюсь, вимагають викуп. Мені здається, цей обряд – однин з тих, які дійшли й до наших днів. Після викупу їхали до церкви на “ВІНЧАННЯ”. Після виходу з церкви молодих обсипали зерном, монетами, цукерками, щоби подружнє життя було “солодким” та заможним.
Віруючі молодята вінчаються і зараз, але спочатку проходять обов’язкову реєстрацію в РАГСі. Вінчання може відбувати як в день реєстрації шлюбу, так і пізніше. В сучасних весільних традиціях все частіше пари відмовляються від церемоній у РАГСі, бо це дуже офіціозно і не романтично. Та й регламент робить весь процес нервозним та швидким. Тому стало дуже зручно та модно влаштовувати виїзні церемонії. Їх можна організувати за своїми уподобаннями, а головне нікуди не потрібно спішити.
Зараз практично на всіх весіллях стала популярною традиція “Перший танець молодого подружжя”. Деякі пари навіть проходять спеціальне навчання. У давнину такої традиції не було.
Мені здається, останнім часом ми почали повертатися до українських весільних традицій, на зміну пишним білим сукням в стразах все частіше приходять вишиванки, а замість “олів’є” та “цезарів” гості куштують національні страви.
Джерело: www.uamodna.com
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини