ТОП-8 «переселенців», які підкорили Львів

ТОП-8 «переселенців», які підкорили Львів © forpost.lviv.ua


Двозначність у ставленні до переселенців, – зовсім не винахід сучасних українців. Проблема існувала у всі часи і мало який народ з нею не зіштовхувався. Але рано чи пізно стиралися протиріччя між місцевими і приїжджими, життя розставляло все на свої полиці, і, як належиться, сусіди сприймали один одного не за місцем народження, а за людськими якостями.

Львів як велике і розвинуте європейське місто завжди притягував до себе. Хтось їхав сюди з власної волі, вбачаючи кар’єрні перспективи, хтось потрапляв сюди вимушено. Місто ставало тимчасовим чи одвічним прихистком і для багатьох уродженців сходу України. І не одному з них вдалося завоювати повагу львівських Левів і заслужити аплодисменти львів’ян.

Форпост вирішив скласти своєрідний ТОП «переселенців» – уродженців тої частини України, яка на схід від наших теренів, котрі свого часу жили та працювали у Львові, творячи його обличчя. Хтозна, чи серед тих східняків, хто нині вимушено потрапив до столиці Галичини, не виявиться осіб, чиї імена буде написано у майбутніх виданнях історії міста.

Поль МЕРВАРТ

Поль МЕРВАРТ © forpost.lviv.ua

Унікальний художник. Унікальна доля. Народився Поль від шлюбу польки та француза у селі Мар’янівка на Херсонщині 22 березня 1855 року. Але невдовзі переїздить до Львова, де закінчує середню школу, після чого продовжує навчання у технічних вузах Львова та Граца. Там отримує поранення на дуелі і вирушає на лікування до Італії. Вже у дорослому віці відчуває запал до живопису і вивчає його в кращих майстрів Відня, Мюнхена, Дюссельдорфа, Парижа. В якості кореспондента-ілюстратора журналу Le Monde illustré знову приїздить до Львова, де певний час працює.

Згодом, отримавши французьке громадянство, Мерварт багато подорожує колоніями імперії, а у квітні 1902-го року в складі урядової делегації вирушає на Мартініку, досліджувати вулкан Монтань-Пеле. У травні того ж року під час раптового виверження цього вулкану гине практично все місто Сен-П’єр. Під лавою знаходить вічний спочинок і невгамовний художник, який вперше відчув тягу до мистецтва саме у Львові.

Сьогодні його знаменита картина «Потоп» є, можливо, найромантичнішим полотном з колекції Львівської галереї мистецтв, її гордістю та окрасою.

Ольга ФРАНКО

Ольга ФРАНКО © forpost.lviv.ua

Майбутня дружина Івана Франка народилася 10 квітня 1864 року в селі Бірки. Але не в тих Бірках, що під Львовом, а в тих, що на Харківщині.

Одруження галичанина Франка з «великоукраїнкою» Хоружинською в 1886 році у тодішніх громадсько-політичних колах сприймалося як приклад духовної єдності двох Україн.

Насправді доля цієї непересічної жінки була вельми трагічною. Попри те, що вона залишалася в тіні свого великого чоловіка, Ольга й сама багато працювала та творила. Зокрема, за гроші зі свого посагу видавала журнал «Життя і Слово», який редагував Франко, дописувала до багатьох журналів, багато перекладала.

Однак ортодоксальні галицькі українці, попри всі потуги Ольги, ніяк не могли пробачити своєму світочу дружини-«росіянки», як її часто називали.

Доведена до відчаю несприйняттям та побутовими проблемами жінка часто хворіє, в тім числі й на психічні розлади. Як наслідок, 1914 року потрапляє у божевільню на Кульпаркові. Покинута дітьми, вона помирає в самотності 17 липня 1941 року. Похована на Личакові неподалік від свого великого чоловіка.

Гнат ХОТКЕВИЧ

Гнат ХОТКЕВИЧ © forpost.lviv.ua

Народженому в Харкові від шлюбу поляка з українкою Хоткевичу судилося добитися великих успіхів у багатьох галузях. Прозаїк, драматург, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, педагог, етнограф, громадсько-політичний діяч – усе це про нього.

Мало хто знає, але в 1900 році колишній студент Харківського технологічного інституту, а на той час інженер Харківсько-Миколаївської залізниці розробив власний проект дизельного потяга. Американський аналог з’явиться лише через 30 років!

За участь у політичному страйку 1905 року зазнає переслідувань і втікає до Львова. Тут, а згодом у Криворівні, куди він перебереться, продовжує розвиватися творчий потенціал Гната Хоткевича.

Хтозна, як би склалася його доля, якби у 1912 році він не вирішив повернутися на Велику Україну. Не будемо детально застановлятися на багатій подіями «нельвівській» біографії цієї багатогранної людини. Нагадаємо лишень, що 8 жовтня 1938 року 60-річного Хоткевича розстріляли «за участь в контрреволюційній організації».

Сьогодні у Львові іменем Хоткевича названо вулицю та Палац культури.

Дмитро ДОНЦОВ

Дмитро ДОНЦОВ © forpost.lviv.ua

Парадоксально, але якщо міряти єдність України увічненням пам’яті, то з політичних фігур ХХ століття лише одиниці можуть позмагатися з ідеологом українського інтегрального націоналізму. Вулиці на честь Дмитра Донцова названі у Львові, Одесі, Дніпрі, Луцьку, Івано-Франківську, Херсоні, Мелітополі, Сумах, Житомирі, десятках інших міст і містечок.

Народився Дмитро Донцов 30 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 року в Мелітополі на Запоріжжі. Існує непідтверджена документально версія, що Донцов походив з роду слобожанського козацького полковника Федора Донця, нащадки якого отримали дворянські звання і змушені були змінити прізвище.

Пред приїздом до Львова, доля щедро покидала Дмитром Донцовим по світах, – навчання у Петербурзі та Відні, арешт і ув’язнення в Києві. Провчившись чотири семестри у Відні, він разом з майбутньою дружиною Марією Бачинською у 1911 році переїхав до Львова, де одружився та закінчував навчання. Але невгамовна душа філософа не дозволяла йому довго затримуватися в одному місці. Маршрути Донцова пролягають через Відень, Берлін, Швейцарію, де став першим головою Союзу визволення України. Далі – знову Київ і робота при уряді Скоропадського. У 1922 році Донцов знову повертається до Львова, звідки активно і талановито критикує СРСР і його політику. У 1926 році у Львові Донцов пише свою ключову працю «Націоналізм».

У 1939 році емігрує на Захід. 30 березня 1973 року помирає в Канаді. Похований у США на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці.

Володимир ДАНЧЕНКО

Володимир ДАНЧЕНКО © forpost.lviv.ua

Коли у середині 40-их минулого століття до Львова перевели трупу запорізького драматичного театру ім. М.Заньковецької, в її складі виділявся Володимир Данченко. Знадобилося дуже мало часу, аби народжений у родині маріупольського робітника актор став улюбленцем вибагливої львівської публіки.

Як пишуть театрознавці, особливий успіх мали зіграні Данченком ролі Назара Стодолі, Лукаша, Антося («Заради сімейного вогнища Франка).

Помер Володимир Данченко у грудні 1967 року. Йому було лише 53 роки. Але невдовзі львівські театрали вже аплодували його сину Сергію Володимировичу Данченко. Це той, хто після керування «заньківчанами» очолить головну сцену країни, – театр ім. Франка і створить низку шедевральних вистав, в яких гратиме його найталановитіший учень Богдан Ступка.

Віктор ЧУКАРІН

Віктор ЧУКАРІН © forpost.lviv.ua

9 листопада 1921 року у селі Красноармійське на Донеччині в сім’ї донського козака та гречанки народився хлопчик, якому судилося стати найзнаменитішим і найтитулованішим спортсменом в історії Львова.

Немає сенсу перелічувати усі титули, зібрані Віктором Чукаріним. Достатньо лише однієї фрази: він володар 11 олімпійських медалей, 7 з яких – золоті!

Хто міг подумати, яка зіркова доля судилася хлопцеві з Донеччини, чия молодість була надзвичайно важкою. У 1937 році репресували його батька, а сам Віктор, пішовши добровольцем на війну, потрапив у полон і вижив у 17 концтаборах,в тім числі й у лихої слави Бухенвальді.

По закінченні кар’єри він відхилив усі щедрі пропозиції зі столиці «совєцкой родіни» і залишився працювати в Львівському інфізі, де створив власну школу спортивної гімнастики, яка гриміла на весь світ.

Помер Чукарін 25 серпня 1984 року, похований на Личакові. На його честь названо вулицю на Сихові.

Борис ЗАГОРУЛЬКО

Борис ЗАГОРУЛЬКО © forpost.lviv.ua

Той, хто читав «Чорногору» – роман про опришків Івана Бойчука, навряд чи здогадувався, що його автор – уродженець Бахмута. Саме в тодішньому Артемівську 6 жовтня 1927 року народився Борис Терентійович Загорулько,– співець Гуцулії.

Випускник Львівського університету, він довший час працював журналістом і увійшов в історію української літератури як автор вже згаданої «Чорногори», роману «Первоміст», повісті «Аничка», яка була екранізована на кіностудії ім.. О. Довженка.

Помер Борис Загорулько 14 квітня 1985 року у Дрогобичі.

Анатолій ЛУПИНІС

Анатолій ЛУПИНІС © forpost.lviv.ua

«Дядя Толя», як його називали побратими, народився 21 липня 1937 року в Новоолександрівці Покровського району Донеччини у сім’ї колишніх в’язнів ГУЛАГу. Після війни родина переїздить на Черкащину, Анатолій із золотою медаллю закінчує школу у Сатанівці. А вже у 1956 році 19-річного хлопця вперше засуджують за організацію студентських виступів. Далі були 27 років тюремних поневірянь за різними політичними статтями.

У 80-их роках Анатолій Лупиніс активно включається у політичну боротьбу, ініціює створення асоціації «Зелений світ», «Меморіалу», бере участь у створенні Народного Руху. Цілком природно, що в ці буремні роки Львів і Лупиніс знаходять один одного, взаємно даючи наснагу. Саме Лупиніс виступає одним із засновників Української між партійної асамблеї, яка згодом, з його ж таки ініціативи, перетвориться на УНА, а потім на УНА-УНСО.

Анатолій Лупиніс навіть балотується до Верховної Ради по одному з округів Львова, але зазнає невдачі. Паралельно з політичною діяльністю пише чесну і жорстку патріотичну лірику.

Помер незламний борець 5 лютого 2000 року у Києві на 63-му році життя.

Джерело: Форпост

Comments

comments