Львів – місто легенд, традицій, вишуканих споруд і незвичайних пам’яток щодня приймає тисячі туристів. Тут дійсно є на що подивитись. Якщо Ви плануєте екскурсію по місті Лева не обов’язково користуватись послугами екскурсовода. Відвідати найкращі, найбільш таємничі та захопливі місцевості Львова можна і самотужки, насамперед, скориставшись підбіркою про найцікавіші місця цього міста. Незабутні враження, найнеочікуваніші емоції та чудово проведений час гарантовані!
Львівська ратуша
Львівська ратуша — адміністративний будинок у центральній частині Львова, який протягом всього часу свого існування був місцем перебування центральної міської влади Львова. Сьогодні є резиденцією Львівської міської ради. Пам’ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Перша ратуша у Львові була дерев’яної й згоріла наприкінці XIV століття. Нову вежу заклали в 1827 і побудували в 1830—1835 у стилі віденського класицизму. Над ратушею підноситься вежа з годинниками. Ратуша — свідок багатьох історичних подій. Вхід у ратушу вільний, на її вежі перебуває платна оглядова площадка, з якої відкривається неповторний вид на місто.
Площа Ринок
Площа Ринок — це своєрідний музей під відкритим небом, де витає дух середньовічного Львова, де кожен будинок є пам’ятником архітектури і оповитий власною легендою.
У центрі площі знаходиться — магістрат (будинок міського управління). Довкола ратуші стоять чотири декорованих криниці — фонтани з фігурами богів грецького пантеону: Нептуна, Адоніса, Амфітріти та Діани. Це витвори мистецва руки Гартмана Вітвера — видатного скульптора кінця XVIII — поч. XIX ст., які були поставлені по кутах площі у 1793 році.
В давні часи з західного боку площі Ринок можна було побачити ще одну кам’яну постать, що поєднувала у собі дві фігури, повернуті одна до одної спинами. З одного боку була фігура чоловіка з мечем, з іншого — жінка з терезами. Це був так званий прангер, біля якого виконували смертні вироки. У наш час цей пам’ятник зберігається у Львівському історичному музеї (площа Ринок 6).
Всі будинки на Площі Ринок споріднені між собою, але кожен з них наділений своїм неповторним мистецьким образом. Найцікавішим з погляду архітектури є східний бік площі. Найкращими взірцями ренесансу в громадській архітектурі Львова і справжньою гордістю львів’ян є будинки №4 („Чорна кам’яниця”) і №6 („Палац Корнякта”). Ці споруди є шедеврами не лише львівського, а й європейського зодчества епохи Відродження.
Бернардинський монастир
Комплекс монастиря та костелу Бернардинів (бернардинський кляштор) — історико-архітектурна пам’ятка.
Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві. Храм обслуговують священики Василіянського Чину. Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку. На фасаді храму стоять скульптурні статуї святих Ордену бернардинів, у нішах другого ярусу – скульптури Матері Божої, апостолів Петра та Павла. Інтер’єр храму багатий розписами 1738–1740-х рр та 18 дерев’яними різьбленими вівтарями 1630-1640-х рр. Спочатку підлога храму була зроблена з тесаного каменю, а в 1738 році перероблена на мармур. У храм ведуть металеві двері XVII століття.
Каплиця Боїмів
Каплиця Боїмів — пам’ятка сакральної архітектури. Каплиця збудована у 1609–1615 роках (за іншими даними у 1606–1615 роках) над фамільним гробівцем родини львівських патриціїв угорського походження Боїмів.
Каплицю побудовано на території тогочасного міського цвинтаря, поблизу Латинського собору. Усипальницю для родини замовив і розпочав Георгій Боїм, а завершував його син Павло Боїм. Всього в каплиці поховано 14 осіб з династії Боїмів. Ця унікальна пам’ятка є окрасою Катедральної площі, з цього провулка відкривається один з найкращих краєвидів Львова на Площу Ринок і міську Ратушу. Перший ярус різьбленого фасаду має вікна, праворуч і ліворуч — фігури св. Петра і св. Павла, над вікнами зображені старозавітні пророки. Другий ярус зображує страсті Христові. На куполі каплиці є ліхтар, на ньому — сидяча постать Ісуса Христа в Гефсиманському саду. У живописі ця тема широко представлена, а ось в скульптурі вона рідкість, просто унікальна. За цим каплицю ще називали Огруйцовою — від польського слова «ogrojec» — сад. Зараз каплиця Боїмів, в якій зберігся чудовий інтер’єр, належить картинній галереї.
Домініканський Собор
Домініканський Собор (Церква Пресвятої Євхаристії) – одна із кращих архітектурних пам’яток Львова, побудованих в стилі бароко.
У 1749 році на місці старого готичного храму на кошти гетьмана Юзефа Потоцького було розпочато будівництво монастирського костелу Божого Тіла чину домініканців. Над проектом його спорудження працював талановитий архітектор та військовий інженер Ян де Вітте – комендант Кам’янець-Подільської фортеці.
Будівництвом храму керував М.Урбаник, з 1764 року – К.Мурадович. У 1792-98рр. К.Фесінгером було закінчене скульптурне оформлення фасаду, а двоярусну дзвіницю прибудовано за проектом Ю.Захаревича у 1865 році.
Костел виконано у стилі пізнього барокко. У плані Домініканський собор нагадує хрест з овальною центральною частиною та двома дзвіницями по боках. Возвеличення костелу надає величезний еліптичний купол.
До кращих зразків львівської пластики XVIIIст. належать позолочені скульптури вівтаря Домініканського костелу, створені С.Фесінгером, а також 18 дерев’яних статуй святих домініканського чину, що знаходяться під куполом.
Інтер’єр Домініканського собору прикрашають мистецькі пам’ятки: скульптурні алебастрові надгробки XVIст., перенесені з підземель давнього готичного костелу; мармуровий надгробок графині Ю. Дунін-Борковської, роботи видатного датського скульптора Б.Торвальдсена (1816року); пам’ятники губернатору Ф. Фон Гауеру (1824р. скульптор А.Шімзер) та відомому польському художнику А.Гроттгеру (1880р. скульптор В.Гадомський).
Лиса гора
Історія Лисої гори розпочалася разом з історією міста Львова. Саме тут у ХІV столітті розміщувався другий замок-палац короля Лева Галицького. Сама назва гори народилася після нападу ляхів на місто у 1340 році. Тоді було зруйновано замок короля Лева, проте відбудовувати його ніхто так і не став. Багато років гора була спустошена, на ній не було ні лісу ні будівель, за те її і почали називати Лисою.
З гори відкривається чарівний краєвид та неповторні пейзажі прекрасного міста Львова. Вибираючись на вершину Лисої гори варто бути обачним та обережним, так як там є немало крутих схилів.
Музей народної архітектури і побуту “Шевченківський гай”
В північно-східній частині древнього Львова, недалеко від Високого замку, у мальовничому парку, знаходиться одна з найбільших перлин міста – Музей народної архітектури та побуту у Львові. Музей був створений за етнографічним принципом, у 1971 році, і поділяється на окремі етнічні регіони: це Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Волинь, Поділля, Полісся, Буковина, Покуття, Закарпаття і Львівщина. Кожен з них – окремий сектор – мікросело, де поряд з житловими будівлями знайшли своє місце господарські, виробничі, сакральні. У об’єктах обладнанні відповідні інтер’єри. Сьогодні львівський скансен є одним з найбільших музеїв під відкритим небом в Європі.
Особливою окрасою та гордістю Музею є його храми. В Музеї їх налічується сім, що є найбільшою добіркою сакральної архітектури у світових скансенах.
Тут проводять фольклорні ярмарки, фестивалі народної музики, виступи народних колективів.
Вірменський квартал
Одна з найстаріших громад Львова – вірменська – віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури. Вулиця Вірменська — у старій частині Львова, поряд з площею Ринок. Починається від вулиці Театральної. У середньовіччі була центральною вулицею вірменського кварталу. Це своєрідний куточок стародавнього Львова, яким не може похвалитися жодне інше місто України. Вже в XV столітті вулиця Вірменська мала кам’яний брук, водопостачання і зливну каналізацію. Найцікавішою пам’яткою вулиці є вірменський собор Успення Пресвятої Богородиці, збудований у 1363 році архітектором Дорінгом.
Будинок вчених
Будинок вчених у Львові — колишнє дворянське, графське, народне казино, казино Герхарда — пам’ятка архітектури, що знаходиться в центральній частині міста. Авторами проекту були відомі віденські архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер (автори проекту Одеського оперного театру). Натхнення архітектори черпали серед зразків палацової архітектури середньоєвропейського бароко. Імпозантне вирішення фасадів будівлі, вишукана елегантність інтер’єрів поєднуються в будівлі зі сміливою конструкцією сходової галереї вестибюлю. Інтер’єр будівлі часто слугував місцем для зйомок фільмів, зокрема тут знімали фільм «Д’Артаньян і три мушкетери».
Про цю споруду говорили, як про не надто моральне місце. Хоча і подейкують, що тут виступав один із нащадків Моцарта.
Зараз в Будинку вчених відбуваються Львівські бали. Таким чином традиція львівських балів, яка розпочалася ще в 1482 році, продовжена.
Парк “Високий Замок”
Парк «Високий замок» розташований на Замковій (Княжій) горі і є найулюбленішим місцем для романтичних прогулянок львів’ян та гостей міста.
Саме з цією горою пов’язана перша згадка про Львів в історичних літописах 1256 року.
За офіційними даними парк був заснований у 1835 році на місці фортеці “Високий замок”, яка розташовувалась на цій горі і була оборонним та спостережним пунктом, місцем для сховища воєнної зброї та амуніції, в підвалах фортеці тримали ув’язнених. Сьогодні від фортеці залишилась тільки частина південно-західної стіни.
Парк «Високий замок» складається з двох терас: нижньої та верхньої. На нижній терасі прокладено безліч паркових алей, а також саме тут находиться монумент на честь Максима Кривоноса — полковника, який за допомогою війська Б. Хмельницького, донських козаків і місцевого українського населення оволодів фортецею “Високий Замок”.
На верхній терасі знаходиться оглядовий майданчик, розташований на штучному кургані, насипаний у 1869 році польською общиною на честь святкування 300-річчя Люблінської унії (угоди про об’єднання Польського королівства та Литовського князівства у єдину федеративну державу – Річ Посполиту). Для штучного кургану було використано каміння замкових будинків та стін.
Італійський дворик
Однією з найвизначніших пам’яток цивільної ренесансної архітектури ХVІ ст. в Україні є кам’яниця Корнякта на пл. Ринок, 6 у Львові. Творець будинку архітектор Петро Барбон, італієць за походженням, поєднав у ньому форми італійського ренесансу з місцевими старовинними традиціями будівництва. В будинку є прекрасне просторе внутрішнє подвір’я в стилі італійського Ренесансу з триярусними відкритими галереями, що чарують ритмом аркад, спертих на колонах тосканського ордеру. Вражає гармонійність пропорцій подвір’я. Масивні, легко опуклої форми колони першого поверху замінюються на наступних поверхах стрункішими і більш граціозними колонами, які на третьому поверсі завершуються іонічними капітелями. Італійське подвір’я не має аналогів в Україні. Близько ста років тут діє Львівський історичний музей. Його головна принада — «королівські зали», мебльовані у стилі львівських палаців XVIII-XIX ст.
Львівська Опера
Львівський театр Опери та Балету ім.С.Крушельницької – справжній витвір мистецтва стилю неоренесансу, що став окрасою не тільки Львова, а й усієї Європи.
Його архітектурний ансамбль вимагав особливого розташування, тому театр було споруджено на головному проспекті Львова, недивлячись на те, що тут протікала ріка Полтва. Річку було взято у колектор, а під фундамент вперше у Європі були використані бетонні блоки.
Перший камінь у фундамент Оперного театру було закладено у 1897 році.
Пишний фасад будівлі прикрашений багатим скульптурним декором: колонами, нішами, балюстрадами. Над головним карнизом фасаду здіймаються вісім муз, над ними – композиція „Радощі і страждання життя”. Фронтон завершується тріадою бронзових статуй Генія драми, комедії, трагедії та по центру – Слави, з золотою пальмовою гілкою у руках.
Інтер’єр театру теж вражає своєю красою. При оздоблені була використана позолота (пішло декілька кілограмів золота), різнокольоровий мармур, розписи і чудові витвори скульптури. На прем’єрах спектаклів можна побачити чудову сценічну завісу „Парнас” (1900 рік), роботи відомого живописця Генриха Семирадського. Цей витвір – алегоричне трактування сенсу життя людини у постатях Парнасу. Великий Міський театр (так Львівський Оперний театр називався до 1939 року) відкривається 4 жовтня 1900 року.
Палац Потоцьких
Будівництво палацу Потоцьких розпочалось у 1880 році, після того як родина Потоцьких продавши свій палац на площі Галицькій, придбала у 1822 році нерухомість по вул. Широкій. Старий палац (невеличка садиба) був розібраний у 1860-1861 роках, однак спорудження нової резиденції затягнулось на три десятиріччя.
Палац Потоцьких було збудовано за проектом французького архітектора Людвіга де Верні та англійського архітектора Юліана Цибульского у стилі барокового класицизму на місті старого палацу Потоцьких.
До 1879 року на місці палацу знаходився великий міський парк, в якому після 1980-х років побудували шахту для прокладання тунелів підземного трамваю. В цей же час до палацу Потоцьких приєднали непривабливу прибудову, в якій в наш час знаходиться Музей мистецтва давньої український книги.
Палац Н-подібний у плані, триповерховий. Фасади палацу прикрашені фігурними обрамленнями вікон, ліпними консолями балконів та балюстрадами. Парадний вхід оформлений арочним портиком з ліпниною та іонічними колонами. Загальна площа палацу становить 3100 кв.м.
Проспект Свободи
Проспект Свободи – одна із найпрестижніших та найкрасивіших вулиць Львова, центр культурного та ділового життя міста.
Впродовж усієї історії назва проспекту змінювалася: Нижні вали, вул. Легіонів, Гетьманські Вали, вул. 1-го травня, Адольф Гітлер плац, проспект Леніна і тільки з 1990 року проспект отримав теперішню назву – проспект Свободи.
Протягом років змінювалася не лише назва, а й зовнішній вигляд проспекту. До 1772 року у Львові збереглися оборонні вали міста, а уже після їх ліквідації почав утворюватись і сам проспект. На місці західних валів сформувалася парна сторона проспекту і прилеглі площі, непарна сторона проспекту залишилася малозаселеною з поодинокими передміськими будинками.
Теперішнього вигляду проспект Свободи набуває у 1800 році, коли було створено пішохідну алею, вздовж річки Полтви, та насаджено тополі вздовж неї. Вже тоді львів’яни полюбляли прогулюватись цим проспектом.
Наприкінці XIX століття було накрито річку Полтву бетонними склепіннями, досаджено велику кількість дерев та квітів. У 1888 році по непарній стороні проспекту проклали лінії кінного трамваю, а у 1893 році – лінії електротрамваю.
У кінці XIX століття починається інтенсивна забудова проспекту: зводяться банки, готелі, житлові будинки та перші модні магазини.
Сьогодні Проспект Свободи асоціюється з Хрещатиком у Києві. Все що відбувається у Львові, відбувається на головному проспекті Львова – проспекті Свободи!
Личаківський цвинтар
Личаківський цвинтар – одне з найстаріших кладовищ не тільки в Україні, а й у всій Європі. Історія не одного покоління львів’ян увічнена в кам’яних плитах і скульптурах цього кладовища.
Цей старовинний цвинтар було відкрито ще в 1786 році, і з цього часу ховали тут переважно політичну та культурну еліту Королівства Галичини і Лодомерії.
Стародавні гробниці Личаківського кладовища цього часу прикрашені скульптурами тодішніх класичних майстрів Гартмана Вітвера, Антона і Йогана Шімзерів. Ці скульптори були відомі своїми роботами на цілу Європу.
Цікаво, що написи на гробах зустрічаються не лише українською і російською мовами, а й латинською, грецькою, польською, німецькою, голландською, румунською, вірменською.
На кладовищі свій притулок знайшли громадські діячі, письменники, композитори, поети, політики, співаки. Перелік їх дуже великий, але найголовніших ми все-таки назвемо: відомий письменник-каменяр – Іван Франко, член “Руської Трійці” – М. Шашкевич, відома в усьому світі – співачка
С.Крушельницька, відомий співак та поет – В.Івасюк , а також І.Вільде, І.Крип ‘якевич, І.Труш, С.Людкевич, А.Гротгер, С.Банах та інші.
Не одну цікаву легенду зберігає Личаківське кладовище: Спляча красуня Марковського, гробниця Розалії та Ванди Замойських, пам’ятник з двома собаками Плутона та Нерона, пам’ятник А.Гротгеру…
Окреме слово потрібно сказати про військові меморіали: «Марсове поле» – де поховані солдати, що загинули в Першу Світову війну, Меморіал Січових Стрільців, польські поховання 1918-20рр, меморіал жертвам НКВС.
Личаківському цвинтарю в у 1990 році присвоєно статус історико-культурного заповідника. Тут налічується понад 3000 кам’яних надгробків, більшість з яких є історико-культурними пам’ятками.
