20 вересня 1897 року вперше львівськими вулицями прогуркотів автомобіль нафтового магната Казимежа Обживольського. Авто викликало неабияку цікавість, здивування та навіть певний насміх і критику в тогочасній пресі. Газета писала, що це авто “…сопе, мов слон-астматик, бекає, як недорізаний кабан, трясеться, як баба в лихоманці…” А візники міських фіакрів казали, що так, як добрий кінь, ніхто додому не завезе.
Купити собі авто в той час могла лише дуже заможна людина. Перші машини у Львові мали кілька нафтових магнатів. Правда, і погасати в місті ніде було. На початку ХХ століття львів’яни постіійно нарікали на ями на вулицях Городоцькій, Стрийській, Зеленій. Саме через поганий стан доріг 1904 року сталася перша аварія. Неподалік села Липники перекинувся автомобіль марки “Серполе”.
Першими правилами вуличного руху було обмеження швидкості руху. 15 км/год можна було їхати містом, 45 кілометрів — поза містом, а в тумані чи на поворотах розвивати швидкість не більш як 6 км/год. З правами керувати машиною можна було з 18 років. А власники без прав притягували до відповідальності. Що цікаво, номерні знаки мали чорний фон і білі цифри. Ті машини, які реєстрували у Львові, маркували літерою “С”.
У повоєнний період, коли у Львові з’явився світлофор, рухом керували вуличні регулювальники: спершу австрійські, а згодом польські полісмени та радянські міліціонери.
